Україна щодня. Історія

Історія – 11 лютого


РЕВОЛЮЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ
11 лютого 1900 року на ІІІ з’їзді українських студентських громад у Харкові заснували Революційну українську партію. Вона стала першою справжньою політичною силою у Наддніпрянській Україні. Засновниками РУП стали Дмитро Антонович, Михайло Русов, перший український авіатор Лев Мацієвич, Юрій Коллард, Олександр Коваленко та інші. Першою програмою рупівців стала робота Миколи Міхновського «Самостійна Україна», згідно якою Україна мала стати єдиною і неподільною самостійною державою. Проте вже у 1903 році головною вимогою членів партії стала національно-територіальна автономія України в межах Російської імперії. Структурно РУП складалася з 6 громад, які знаходилися у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах та на Кубані. Але вже у грудні 1902-го відбувся установчий з’їзд партії, на якому було вирішено об’єднати всі громади в одну організацію, яку очолив ЦК РУП. До Закордонного Комітету Революційної партії з центром у Львові увійшли Володимир Винниченко і Дмитро Антонович. З 1903 році фактичним головою РУП став Микола Порш. У червні того ж року до РУП приєдналася Українська Соціалістична Партія, яку заснували Богдан Ярошевський, Мар’ян Меленевський та Микола Міхновський. На початкових етапах своєї діяльності РУП схилялася до радикальних методів боротьби з царським режимом та великими землевласниками. Проте згодом вона почала організовувати у селах Полтавщини й Харківщини аграрні страйки і зосередилася на пропагандистській роботі. Саме РУП стала першою наддніпрянською партією, яка об’єднала молодь і надихнула її на політичну боротьбу.

КОНФЕРЕНЦІЯ З ПИТАНЬ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
11 лютого 1963 року у Києві розпочалася конференція з питань культури української мови, на якій учасники звернулися до вищих органів влади УРСР з вимогою надати українській мові статус державної. Організаторами конференції виступили Київський державний університет та Інститут мовознавства Академії наук УРСР.
Усього за 5 днів, протягом яких тривало зібрання, було зачитано 27 доповідей. Зокрема, виступили Борис Антоненко-Давидович, Олександр Пономарів, Петро Бойко, Лідія Орел та багато інших провідних науковців України і представників інтелігенції. Усі вони зійшлися в думці, що існуюча теорія двомовності нації є абсурдною і єдиною рідною мовою для українців є українська. Отож, учасники форуму звернулися до ЦК КПУ і уряду України з клопотанням ввести у всіх дошкільних, загальноосвітніх і середніх спеціальних навчальних закладах українську мову навчання. Також уся документація в установах, підприємствах, транспортній галузі і торгівлі теж мала вестися рідною мовою. У клопотанні йшла мова і про збільшення видавництва наукових праць, художніх книг та підручників українською мовою. Це стосувалося і виробництва українських фільмів. В результаті, конференція переросла у відкриту маніфестацію протесту. Проте одразу після її закінчення влада вжила усіх заходів, аби не допустити її можливого повторення: особливо «активних» українців звільнили з роботи, їм заборонили публічно виступати, зникли конференції, де могли збиратися і виступати усі охочі. Процес деукраїнізації України продовжився.

СПАЛЕННЯ «Мертвих душ»
11 лютого 1852 року Микола Гоголь у присутності свого слуги Семена спалив чистовий рукопис другого тому свого твору «Мертві душі». В результаті, до наших днів дійшли лише чернетки окремих розділів другої частини твору. Ідея «Мертвих душ» виникла у Гоголя завдяки Олександру Пушкіну. Саме він розповів письменнику історію про містечко Бендери у Бессарабії, де на початку 19 століття не було зареєстровано жодного випадку смерті. Взявши за документальну основу цей випадок, у 1835 році Гоголь розпочав роботу. Спочатку твір задумувався як трьохтомне видання. Вже у травні 1842-го вийшов перший том під назвою «Пригоди Чічікова, або Мертві душі, поема М. В. Гоголя». У ній автор розповідає про колезького радника у минулому, а нині – поміщика Павла Чічікова. Приїжджаючи до міста NN, він намагається завоювати довіру його жителів, аби ті переписали на нього своїх померлих селян. В образах місцевих поміщиків Гоголь дуже влучно зобразив російські суспільні хвороби і різні соціальні типи країни. Окрім того, за задумом Гоголя, перший том мав змалювати минуле Росії, другий – теперішній, а третій – майбутнє. Проте на початку 1845-го Гоголь впадає у душевну кризу і влітку того ж року спалює перший рукопис другого тому. На той момент він вважав, що йому не вдається досить влучно показати шлях Росії до ідеалу. Але вже 1 січня 1952 року Гоголь повідомив, що робота над другою частиною повністю закінчена. Проте за кілька днів хвороба знову загострюється, і Гоголь спалює рукопис. За 10 днів Микола Гоголь помер. Лише у 1855-му були опубліковані 5 знайдених розділів другого тому, які відносяться до різних чернеткових варіантів твору. Над третім томом автор так і не розпочав роботу.

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ