Історія щодня

Історія – 3 січня


УКРАЇНСЬКА АРМІЯ
3 січня 1992 року Україна взяла під свою юрисдикцію Чорноморський флот та всі війська, розташовані на території країни. Під безпосереднє підпорядкування Президента України та міністра оборони перейшли три військових округи. Вранці частини і об’єднання Київського, Прикарпатського та Одеського військових округів мали приймати присягу на вірність українському народові. Вибір для військових був досить непростим. Адже на території України служила величезна кількість людей різних національностей, з різних міст і сіл. Будучи консерваторами в плані радянської ідеології, армійці не могли зрозуміти, як можна давати присягу країні, в яку колись прибув для проходження тимчасової служби. При відмові приймати присягу Україні військові повинні були вибрати один з двох варіантів: або переводитися в іншу країну СНД, або звільнятися в запас. А це дуже складна дилема, тому що у багатьох з офіцерів і прапорщиків були сім’ї та житло на території України, якась облаштованість і соціальні напрацювання. Процес приведення до добровільної присяги затягнувся майже на місяць. Хтось із числа військових відразу відчув себе українцем і став до лав національної армії. Інші вважали за краще повернутися туди, звідки вони родом, принципово відмовляючись від насаджуваного вибору. Так чи інакше, але Україні довелося зробити цей крок, адже будь-яка незалежна держава повинна мати свою армію.

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
3 січня 1919 року у Харкові вдруге була встановлена ​​радянська влада. Повстання більшовиків проходило паралельно з повстанням німців, які залишилися у Харкові після німецької окупації. Більшовикам вдалося переконати німців у тому, що тільки за допомогою визвольного руху вони зможуть покинути межі України і повернутися додому. За ультиматумом, який висунули німці полковнику армії Української Народної Республіки Петрові Болбочану, усі його війська протягом доби повинні були залишити Харків і знаходитися до нього не ближче, ніж на відстані 25 км. Таким чином, 3 січня в місто вступила радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнка, які брали активну участь у військових діях проти армії УНР і встановленні радянської влади на всій території України. У боротьбі проти класових ворогів і націоналістів Антонов-Овсієнко був нещадний. Щоб домовитися з незговірливими ворогами він нерідко вдавався до шантажу та брав заручників, зокрема дітей. Збройний конфлікт між УНР і Радянською Росією мав сумні наслідки: значні втрати з боку українського населення, поразка УНР, підпорядкування всій території України більшовицької армії і, як наслідок, входження УРСР до складу СРСР у 1922 році.

БОРИС ЛЯТОШИНСЬКИЙ
3 січня 1895 року народився композитор, диригент та педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці Борис Лятошинський. Навчався на юридичному факультеті Київського університету та у класі композиції професора Рейнгольда Глієра у Київській консерваторії. По закінченні навчання Лятошинського залишено в консерваторії викладачем музично-теоретичних дисциплін. За роки роботи він також прославився, як обдарований піаніст й талановитий диригент. Композитор активно займався творчою і музично-громадською роботою, а у 1922-25 роках очолював Асоціацію сучасної музики. У роки війни, з 1941 по 1944, Лятошинський працював в евакуації у Саратові, де викладацьку роботу в консерваторії поєднував з працею на радіостанції імені Т.Шевченка. Борис Лятошинський був одним із засновників, першим Головою та довголітнім членом правління Спілки композиторів України. У творчому доробку композитора – дві опери, п’ять симфоній, оркестрові сюїти, увертюри, численні камерно-інструментальні твори, музика до драматичних вистав та кінофільмів, сонати, хорові твори, обробки народних пісень. Незважаючи на видатний внесок в українську музику, Лятошинський піддавався критиці влади під час радянської кампанії по боротьбі з формалізмом. Помер Борис Лятошинський 15 квітня 1968 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ