Історія щодня

Історія – 5 листопада


АКТ САМОСПАЛЕННЯ
1968 року на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини львівський дисидент Василь Макух вчинив акт самоспалення. Макух народився 1927 року на Львівщині у селянській національно свідомій родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру. З 1956 року разом з дружиною Лідією Муках мешкає у Дніпропетровську. Проживаючи в умовах національного безправ’я, Василь Макух багато часу віддавав політичній діяльності. Часто їздив до Львова та Києва для налагодження потрібних зв’язків із однодумцями. Вів листування зі своїми побратимами по неволі, кожен свій лист закінчував словами: «Слава Україні!». У Дніпропетровську в його домі збиралися друзі, з якими Василь Макух обговорював методи боротьби за самостійну Україну в нових умовах «розвинутого соціалізму». Він ніколи й ні перед ким не приховував своїх націоналістичних поглядів. Звичайно, все це не могло залишатися поза увагою органів МГБ. За ним і його родиною було встановлене постійне стеження. Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати хвору сестру, а звідти – до Києва. У столиці в цей час готувались до зустрічі найбільшого більшовицького свята — річниці так званої жовтневої революції. Хрещатик був переповнений людьми. І раптом перехожі побачили, як із під’їзду будинку 27 вибігла охоплена вогнем постать і проспектом залунали слова: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Грубо почали розганяти людей, щоби було якнайменше свідків цієї безпрецедентної події. Примчала карета швидкої допомоги. В лікарні медики отримали наказ від каґебістів — за всяку ціну врятувати життя жертви самоспалення. Не тому, що для них життя цієї людини мало якусь вагу, а для того, щоби вивідати, чи належала вона до якоїсь націоналістичної організації. Але лікарям не вдалося нічого зробити. Василь Макух помер 10 листопада, так і не прийшовши до тями.

КИЇВСЬКИЙ ТРОЛЕЙБУС
У 1935 році у Києві пустили перший тролейбус. Рух тролейбусів у столиці України змінив життя не лише киян, а й гостей міста. Чотири тролейбуса марки ЛК-5, які вийшли за маршрутом № 1, з’єднали площу Льва Толстого та вулицю Червоноармійську. У салоні можна було розмістити 46 осіб, а максимальна швидкість, яку міг розвинути новий вид транспорту, становила 45 км/год. Маршрут складався з п`яти проміжних зупинок і займав лише 10 хвилин. Кияни не відразу звикли до тролейбуса, як і раніше віддаючи перевагу трамваю. Деякі з метою економії ходили на роботу пішки, оскільки «зайцям» в новому транспорті сховатися від пильного ока кондуктора було складно. А платити ціну більшу, ніж в трамваї, не хотілося. Правда, вже тоді деякі підприємства видавали своїм співробітникам спеціальні проїзні документи з вклеєною фотографією власника і проставленими печатками. Дивна машина на електромоторі, яка рухалася тротуаром без рейок, бентежила скептиків і консерваторів. Довелося переучуватись і водіям трамвая. Перший час за досвідом водіння їхали в Москву, де й отримували права. Сьогодні тролейбус – звичний вид наземного транспорту, який, хоч і поступається метрополітену, але як і раніше користується попитом у населення.

КІРА МУРАТОВА
1934 року народилася Кіра Короткова, нині Муратова, відомий український режисер, легенда Одеської кіностудії. Після закінчення школи Кіра вступає до філологічного факультету МДУ, проте, провчившись там лише рік, вирішує піти. У 1959 році вона закінчує режисерський факультет ВДІКу в майстерні Тамари Макарової та Сергія Герасимова, а у 1961 році приходить на роботу в Одеську кіностудію. Ще в студентські роки Кіра виходить заміж за режисера-початківця Олександра Муратова. У 1962 році молоді режисери дебютують з короткометражної картиною «Біля крутого яру», потім з’являється повнометражна стрічка «Наш чесний хліб». У цих перших пробних стрічках вже добре проглядається самобутній стиль Кіри Муратової. Про Муратову починають говорити в ЗМІ, у неї беруть інтерв`ю, до неї приходить визнання. Герої її картин вдумливі і нерозсудливі, готові боротися за своє щастя і починати життя з чистого аркуша, це провінційні романтики, які звикли цінувати справжні почуття без домішки цинізму. У 1967 році Кіра Георгіївна знімає картину «Короткі зустрічі», головну роль в якій виконує Володимир Висоцький. Наступна робота «Довгі проводи» в 1971 році ніяк не могла прорватися до глядача через заборону на показ керівництва кіностудії. Результатом стає зняття Муратової з посади кінорежисера, і вона залишає Одесу.
З середини 1970-х починається її творчий період в Ленінграді на «Ленфільмі». Тут виходять її нові роботи, деякі з них вимушено перебувають у забутті через невдоволення урядових критиків. І тільки початок перебудови відкриває майстру нове дихання. Вона захоплено створює нові картини, це – «Зміна долі» і «Астенічний синдром». Кіру Муратову люблять за кордоном, після розпаду СРСР вона починає знімати спільні картини із західними режисерами. Муратова удостоюється декількох вагомих кінематографічних премій і нагород: премії «Ніка» в номінації «Кращий ігровий фільм», Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, премії «Кінотавр» в номінації «Спеціальні призи за режисуру», премії «Свобода» американського фонду кіно, пам`ятної медалі МХТ до 150-річчя А. П. Чехова, ордена князя Ярослава Мудрого V ступеню «за вагомий особистий внесок в розвиток українського кіномистецтва».

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ