Історія щодня

Історія – 7 листопада


УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
Третім Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка. Протягом 1917-18 років законодавча влада в Україні належала Центральній Раді, Універсали якої визначали етапи розвитку національної держави. III Універсал передбачав кілька важливих моментів, але в основному регулював відносини між Україною та Росією. Хоч і була проголошена Українська Народна Республіка, але федеративні відносини з Росією ніхто не відміняв. Вся влада в Україні мала належати Українській Центральній Раді та Генеральному Секретаріату, повноваження яких повинні були продовжитися аж до виборів у Всеукраїнські Установчі Збори. Було проголошено ряд демократичних принципів, серед яких – свобода слова, віросповідання, друку, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла. Було скасовано смертну кару. Права власності на землю більше не існувало. Був введений 8-годинний робочий день і оголошена реформа місцевого самоврядування. Про абсолютний суверенітет мови поки не йшло. Революція, що трапилася в Петрограді, давала можливість вирішувати проблеми на території України, але всерйоз Центральною Радою не розглядалася. Повинен був минути час, аби переконатися в тому, що революція – не змова, а масштабна акція, яка змінить історію не тільки Росії, але й інших територій, включаючи Україну.

ПЕРША ВИСОТКА СРСР
У Харкові за ініціативи Фелікса Дзержинського відкрито Державний промисловий будинок. Це залізобетонна споруда стала першою в СРСР висотною будівлею в 63 метри. Стиль конструктивізму, використаний в архітектурі Держпрому, повинен був продемонструвати тенденції індустріалізації, які успішно впроваджував уряд молодої держави. Тисячі робітників цілодобово, в три зміни, споруджували символ епохи єдиної на той час соціалістичної країни в світі. Лише за три роки будівництво будівлі такого масштабу було завершено, поклавши початок індустріальному перевороту. Першими «мешканцями» Держпрому стали різні трести і управління. Подивитися на диво-висотку приїжджали багато відомих осіб – Максим Горький, Теодор Драйзер, Анрі Барбюс.

НЕСТОР МАХНО
Народився революціонер та анархіст Нестор Махно. З дитинства Махно був змушений працювати – пастухом, помічником маляра, в купецькій лавці. У 1906 році Нестор вступив в організацію анархістів «Суспільство бідних хліборобів». За участь у погромах був кілька разів арештований, 6 років провів у в`язниці. Повернення на батьківщину збіглося із закінченням Лютневої революції. Нестор Махно активно проявив себе як військовий і політичний діяч. Сформував «селянські вільні батальйони», які вели боротьбу проти козацьких загонів. У 1918 році організував Чорну Гвардію, метою якої була війна проти уряду Скоропадського та австро-угорських окупантів. За рік загони Махна виступили проти Денікіна і Антанти. Його люди увійшли до складу Радянської армії, сформувавши «третю бригаду Першої Задніпровської дивізії». Розчарувавшись у більшовицькій ідеології, Нестор Махно зробив спробу стати третьою силою, відокремившись від червоної армії. «Революційна повстанська армія України», а саме таку назву отримали сили махновців, вела одночасну боротьбу проти армії Денікіна, загонів радянської армії та військ Врангеля. Зазнавши поразки у 1921 році, Нестор Махно та декілька його бійців перейшли межі Румунії. Там прожив деякий час, переїхав до Польщі, потім до Парижа, де й помер у 1934 році.

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Народився Микола Вінграновський – український письменник, кінорежисер, актор, сценарист, поет, заслужений діяч мистецтв. Навчався у театральному інституті в Києві, де знайомиться з Олександром Довженком. Він відразу виділяє талант Вінграновського серед однокурсників і робить йому пропозицію продовжити навчання у ВДІКу на режисерському факультеті, а згодом запрошує на роботу у свою кіностудію. До 1963 року Вінграновський працює актором, згодом переїжджає до Одеси, де протягом двох років займається режисурою на Одеській кіностудії. Крім кіноіндустрії Миколу Вінграновського вабить літературна творчість. Він з ранніх років має хороший речовий стиль, пише вірші, але ніде не публікує їх. У 1965 році недовго працює літературним редактором, і з того часу починає видавати свої твори. Пише поезії для дітей та дорослих, есе та повісті. Вінграновський друкується українською та російською мовами, самостійно перекладає свої твори. У 1984 році Микола Вінграновський отримує Державну літературну премію імені Тараса Шевченка. Та знали поета і далеко за межами України. Йому була присвоєна міжнародна американська премія Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Микола Вінграновський також був режисером художніх та документальних фільмів, зокрема – «Берег надії», «Климко», «Ескадра йде на захід», «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи», «Гетьман Сагайдачний», «Щоденник Олександра Довженка», «Слово про Андрія Малишка» та інші. 26 травня 2004 року після важкої тривалої хвороби Микола Вінграновський помер, похований на Байковому цвинтарі Києва.

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ