Історія щодня

Історія – 8 листопада


ВІДКРИТТЯ СЕЗОНУ
1967 року свій перший сезон відкрив Київський оперний театр. Відкриття сезону було відзначено прем`єрою опери «Аскольдова могила», автором якої став композитор і театральний діяч Олексій Верстовський. За короткий проміжок часу артисти Київського оперного театру стали одними з кращих в Російській імперії. На сцені Міського театру були поставлені прекрасні опери: «Пікова дама», «Руслан і Людмила», «Євгеній Онєгін», «Алеко», «Снігуронька». Примітно, що на багатьох прем`єрах були присутніми самі автори – Чайковський, Лисенко, Рахманінов, Римський-Корсаков. На сцені театру виступали Марія Єрмолова, Айра Олдрідж, Елеонора Дузе, Сара Бернар, Марія Заньковецька, Михайло Садовський і Марко Кропивницький. Коли приміщення Міського театру згоріло, було прийнято рішення про будівництво нового. Так, у 1901 році з`явився новий храм мистецтва в стилі ренесансу. Сьогодні в Національному академічному театрі опери та балету імені Тараса Шевченка ставлять багато вистав, серед яких національний репертуар, європейська класика, італійська опера.

ЯКІВ ГНІЗДОВСЬКИЙ
1985 року помер український художник, кераміст та мистецтвознавець Яків Гніздовський. Навчався у Чортківській приватній гімназії ім. Маркіяна Шашкевича, проте не зміг її закінчити – у 1934 році Гніздовського заарештували за участь у молодіжному гуртку «Юнацтво» ОУН, але відпустили. У Львові Гніздовський вступив у молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців. Талант молодого графіка оцінив митрополит Андрей Шептицький, надавши Гніздовському стипендію для продовження художньої освіти у Варшавській Академії мистецтв. Навчання не вдалось закінчити – почалась війна. Восени 1939 року Яків Гніздовський опинився у Загребі, де навчався у академії мистецтв та продовжує займатися живописом. Водночас він звертає увагу на ксилографію, натхнення черпає у гравюрах Альбрехта Дюрера. У 1944 році Яків Гніздовський залишає Загреб і опиняється в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Попри це, він активно займався графікою, працює художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», ілюструє популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 році Гніздовський переїжджає у США. Дебютне визнання в Америці художник отримав в 1950 році на виставці графіки в Міннеапольскому інституті мистецтв. За дереворит «Кущ» йому була присуджена друга премія. Наступну нагороду митець отримав вже за кілька тижнів на торгово-промисловій виставці штату Міннесота за картину «Яйця». Ця нагорода підштовхнула його до думки переїхати в Нью-Йорк, щоб займатися виключно мистецтвом. У США Гніздовський надихнувся японською ксилографією. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Художник був добре відомий у всіх ботанічних садах Нью-Йорку, там він знаходив добровільних безкоштовних «моделей». Однією з улюблених «моделей» Гніздовського був оранґутанг Енді з Бронкського зоопарку. Коли Енді помер, зоопарк відразу ж придбав ксилографію з його зображенням. У 1954 році відбулася його перша персональна виставка в США. Остаточне визнання майстерності Гніздовського в США відбулося, коли галерея Асоціації Американських Мистців у Нью-Йорку купила 220 відбитків його серії дереворізів «Сосни». Після 1960 року художній авторитет Гніздовського зріс, він здобув міжнародне визнання. Його роботи широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому Сході, у Великій Британії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії. Постійним кореспондентом журналу Філадельфійського відділу Об’єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА) «Замітки з мистецтва». Він є автором ряду статей на художні теми. Його спостереження та думки вийшли в 1967 році в Нью-Йорку окремою книгою «Пробуджена царівна». Яків Гніздовський виконав екслібрис Harvard College Ukrainian Seminar, частина якого стала логотипом українознавчого інституту у Гарварді. Був членом редколегії журналу екслібристів Великої Британії й членом Американського товариства аматорів і творців книжкового знака. Цікаво, що Гніздовський є автором марок пластової пошти, які видавалися в нью-йоркському пластовому таборі «Вовча Тропа». У 1990 році вдова митця Стефанія Гніздовська організувала виставку його творів в Україні та передала 51 роботу музеям Києва, Львова та Тернополя. У 1992 році у селі Пилипче відкрито музей художника.

НАДІЯ СВІТЛИЧНА
1936 року народилася Надія Світлична – український публіцист, мемуарист, журналіст, учасник руху шістдесятників, правозахисниця, молодша сестра Івана Світличного. Навчалась на філологічному факультеті Харківського університету на кафедрі української мови та літератури. Працювала вчителем, бібліотекарем, вела уроки російської мови і літератури. У 1963 році Надія Світлична перебирається до Києва, де працює редактором у видавничому відділі республіканського сільськогосподарського технікуму, а згодом очолює редакцію видавництва «Радянська школа». 22 травня 1967 року біля пам’ятника Шевченку в Києві молоді активісти проводять акцію для вираження протесту про примусову русифікацію української преси та літератури. Участь взяли і Надія з братом. Агенти КДБ пильно спостерігають за учасниками мітингу, тож Світличній доводиться часто міняти роботу і місця проживання. 8 листопада 1967 року разом із братом, Ліною Костенко і Іваном Дзюбою вони пишуть лист протесту Петру Шелесту на захист В`ячеслава Чорновола, який зазнав політичних репресій. У грудні 1970 року Надія Світлична разом з Євгеном Сверстюком виявляють по-звірячому вбиту свою подругу – художницю Аллу Горську. Вони організовують похорон і встановлення пам`ятника на могилі загиблої. 18 травня 1972 року Світличну заарештовують. За рік після затримання і нескінченних допитів виноситься вирок з терміном покарання 4 роки таборів суворого режиму. Після повернення з ув`язнення, 10 грудня 1976 року пише в ЦК КПРС заяву з відмовою від радянського громадянства, мотивуючи свій вчинок жорстокою розправою над українськими дисидентами – Левком Лук`яненком, В`ячеславом Чорноволом та Василем Стусом. У заяві Надія назвала Радянський Союз величезним концтабором. 12 жовтня 1978 року Світличній доводиться покинути країну. Вона виїжджає до Риму, де її приймає Папа Римський Павло VI, а 8 листопада перебирається на постійне місце проживання до Сполучених Штатів. У США Світлична працювала в Українському музеї в Нью-Йорку, перекладачем в Гарвардському університеті та в українській редакції радіо «Свобода». 8 серпня 2006 року Надія Світлична померла в місті Матовані штату Нью-Джерсі. Президент України Віктор Ющенко розпорядився поховати велику українську правозахисницю у Києві. Труну з тілом Надії Олексіївни було доставлено в Україну 17 серпня і поховано на Байковому цвинтарі.

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ