Україна щодня. Історія

Україна щодня. Історія – 18 листопада


  • ПРИПИНЕННЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ

1933 року пленум ЦК КП(б) України прийняв постанову про припинення в країні політики українізації. По суті, це було дублювання рішення ЦК КП(б) та РНК СРСР, прийняте ще 14 грудня 1932 р. Офіційно зазначалося, що політика коренізаціі загрожує існуванню єдиного СРСР. Політика коренізаціі була офіційно запроваджена в СРСР з квітня 1923 року. Українізація була вимушеним кроком радянських чиновників, адже на початку 20-х років національно свідомі українці досить ворожо зустріли нову владу.

Тож перше десятиліття перебування України у складі СРСР ознаменувалося запровадженням української мови у всі сфери громадсько-політичного і культурного життя республіки. Процес українізації охопив освіту, літературу, видавництво і пресу, театр і навіть адміністративно-управлінський апарат. Неабияку роль у впровадженні українізації відіграли наркоми освіти УСРР Олександр Шумський і Микола Скрипник.

Проте, на рубежі 20-30-х років сфера вживання української мови поступово починає звужуватися. У січні 1933-го до України був направлений особистий представник Сталіна Павло Постишев, якому доручалося припинити українізацію. У 1934 році під тиском сталінської верхівки українізація стала розглядатися як прояв націоналізму, і проти неї була розпочата боротьба, яку очолив перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор. А українська національна інтелігенція піддалася хвилі жорс токих репресій.

  • СУД НАД ОУН

У 1935 році у Варшаві над членами підпільної Організації Українських Націоналістів розпочався судовий процес. Формальною підставою арешту стало вбивство у червні 1934-го бойовиком ОУН Грицем Мацейком Міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького. Проте самому Мацейку вдалося втекти до Аргентини, натомість на лаві підсудних опинилися організатори вбивства – Степан Бандера та ще 11 членів ОУН. Процес тривав майже два місяці і широко висвітлювався світовою пресою. Підсудні, свідки та адвокати використовували будь-яку можливість під час судових засідань для пропаганди ідей ОУН: відмовлялися свідчити польською, вимагаючи натомість права говорити українською, вигукували «Слава Україні!», а виступи адвокатів щоразу доводили, наскільки справа ОУН була важливою для всіх українців.

Вирок було зачитано 13 січня 1936 року: Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, яку, на підставі амністії, замінили на довічне ув’язнення, такий же термін отримали Микола Климишин і Богдан Підгайний. Дарія Гнатківська отримала 15 років тюрми, Іван Малюца, Роман Мигаль і Євген Качмарський – по 12 років, Катерина Зарицька – 8 років, Ярослав Рак і Яків Чорний – по 7 років тюрми. 13 січня українська громадськість оголосила днем національної скорботи.

  • КОСТЬ ЛЕВИЦЬКИЙ

1859 року народився державний діяч Кость Левицький. Закінчив правові факультети університетів у Львові та у Відні. У 1890 році Левицький відкрив адвокатську контору в Львові. Був членом «Академічного братства», «Кружка правового», товариства «Зоря», «Просвіти» та інших. Виступав як активний політичний діяч. Був одним з організаторів «Народної Ради».

Протягом 11 років Кость Левицький був депутатом Палати Послів австрійського парламенту, де боровся за права українського народу. З початком Першої світової війни Левицький став на чолі Головної Української Ради. 9 листопада 1918 побачила світ Конституція ЗУНР. Кость Левицький очолив Державний секретаріат ЗУНР, отримав посаду міністра фінансів. Деякий час провів за кордоном, не залишаючи політичної роботи. У 1923 році повернувся в Україну. Працював директором «Центробанку», був головою Спілки українських адвокатів.

У той же час Кость Левицький займався історичними дослідженнями, написав кілька фундаментальних робіт. З проголошенням Української держави в 1941 році, Левицький очолив Раду Сеньйорів. У цьому ж році Кость Левицький пішов з життя.

Залишити відповідь

Вподобати Правда ТУТ