Колись у кожному селі чи місті переписувачі стукали у двері, записували імена, роки народження, мови спілкування — і таким чином держава дізнавалася, хто саме живе на її землі. Сьогодні ж точна цифра населення України ховається за туманом війни, масової міграції та відсутності свіжого повноцінного підрахунку вже понад чверть століття.

Останній раз усіх українців по-справжньому порахували у грудні 2001 року. Тоді цифра вразила своєю масою — 48 мільйонів 457 тисяч людей. Міста гуділи від життя, села ще тримали значну частину населення, а етнічний склад вражав різноманітністю понад 130 національностей. З того часу країна пережила стільки потрясінь, що стара статистика давно перетворилася на історичний артефакт.

Як усе починалося: від середньовічних підрахунків до імперських переписів

Ще в середні віки на українських землях проводили обліки — не заради демографії, а щоб знати, скільки данини можна зібрати. Листки з іменами та достатками збирали для князів і королів. Перший більш-менш системний облік на Лівобережжі з’явився 1666 року — московські переписувачі ходили разом із воєводами і фіксували, хто що має, щоб потім вимагати податки хлібом, медом чи грішми.

У Російській імперії 1897 року провели перший загальний перепис — тоді на українських територіях мешкало близько 23,8 мільйона осіб. Українці становили більшість, але значними групами жили росіяни, євреї, поляки. Австрійський перепис 1900 року на західноукраїнських землях показав схожу картину — переважали українці, але з сильним польським та єврейським впливом у містах.

Радянська доба принесла регулярність — переписи 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 років. Кожен з них відображав трагедії та зміни: Голодомор, репресії, урбанізацію, повернення західних земель. Перепис 1937 року виявився настільки невигідним владі, що його результати засекретили, а організаторів репресували.

2001 рік — єдиний справжній перепис незалежної України

5 грудня 2001 року вулицями ходили переписувачі з портфелями, а люди відповідали на десятки запитань. Результат вийшов вражаючим: 48 457 000 осіб. Міське населення переважало — 67,2 %, сільське — 32,8 %. Жінок було значно більше — 53,7 % проти 46,3 % чоловіків. Українці складали 77,8 % населення, росіяни — 17,3 %, інші національності — разом близько 5 %.

Найцікавіше ховалося в деталях. У Києві мешкало понад 2,6 мільйона осіб, а в сільській місцевості густота падала до кількох людей на квадратний кілометр у північних і західних районах. Мови: українська рідною назвали 67,5 %, російською — 29,6 %. Рівень освіти вражав — вищу та незакінчену вищу мали мільйони.

Ці дані досі залишаються базовими для багатьох розрахунків, хоча реальність давно пішла вперед — і дуже болісно.

Чому перепис досі не провели: відкладені дати та війна

За рекомендаціями ООН перепис слід проводити раз на десять років. Після 2001-го планували 2011-й, потім 2016-й, 2020-й, 2023-й. Кожен раз знаходилися причини: брак коштів, організаційні проблеми, політична нестабільність. 2020 року спробували “електронний перепис” — дані мобільних операторів, реєстрів, опитування дали оцінку 37,3 мільйона осіб на підконтрольній території станом на кінець 2019-го. Цифра викликала дискусії — багато хто вважав її завищеною.

Війна поставила жирну крапку. Закон прямо забороняє проводити перепис під час воєнного стану та півроку після його скасування. Офіційні особи називають 2028–2029 роки як найраніший реалістичний термін. Навіть після війни знадобиться час на повернення людей, відновлення реєстрів, стабілізацію процесів.

Без актуального перепису держава рухається в напівтемряві. Бюджетне планування, медична реформа, шкільні програми, пенсійна система — усе спирається на приблизні оцінки.

Сучасні оцінки: від 28 до 35 мільйонів

Державна служба статистики, Інститут демографії, міжнародні організації пропонують різні цифри. На початок 2025 року оцінки коливаються від 30 до 35 мільйонів на підконтрольних територіях. Forbes Ukraine називає 30,5 мільйона, деякі прогнози МВФ — близько 33,4 мільйона станом на 2024–2025 роки з тенденцією до невеликого зростання за рахунок повернень.

Найважливіше — втрата понад 10–15 мільйонів порівняно з 2001 роком пояснюється не лише війною. Низька народжуваність, старіння, еміграція 2014–2021 років, повномасштабне вторгнення — усе разом створило демографічну прірву.

Цікаві факти про переписи в Україні

Цікаві факти

🌍 1666 рік — перший задокументований перепис на Лівобережжі проводили для збору податків, а не для науки.

📊 1937 рік — результати перепису СРСР приховали, бо вони показали катастрофічні наслідки Голодомору та репресій.

👥 2001 рік — Україна мала одну з найвищих часток жінок серед населення Європи — понад 53 %.

🚫 Воєнний стан — закон прямо забороняє перепис під час війни, тому з 2022 року жодних планів на найближчі роки.

📱 Електронні спроби — 2019 року дані мобільних операторів показали різке падіння до 37,3 млн, але точність методу викликає сумніви.

🌐 ООН рекомендує — перепис має бути раз на 10 років, але Україна вже пропустила три раунди.

Цифри перепису — це не просто статистика. Це відображення дихання країни, її болю та надії. Кожен перенесений перепис додає невизначеності, але водночас змушує задуматися: скільки нас залишилося і куди ми йдемо далі. Коли війна закінчиться, двері знову відчинять для переписувачів — і тоді ми нарешті дізнаємося правду про себе самих.