Гострий запах металу й диму від заводських труб ще висів у повітрі, коли влітку 1994 року Леонід Кучма переміг на виборах, обіцяючи врятувати економіку, що котилася в прірву. Гіперінфляція вже з’їдала заощадження, зарплати видавали мішками купоно-карбованців, а черги за хлібом нагадували про найважчі часи. Саме в такій атмосфері відчаю та надії почався його перший термін — період, коли країна намагалася вийти з радянського кокона, не розірвавши при цьому всі нитки.
Кучма прийшов не як класичний політик-трибун. Він був інженером, директором «Південмашу», людиною, яка звикла до креслень, розрахунків і конкретних результатів. Цей підхід відчувався одразу: декрети замість нескінченних дебатів, жорстка рука там, де держава розпадалася на шматки. Перші роки президентства стали справжнім випробуванням — і для нього, і для всієї України.
Перший термін: від гіперінфляції до стабілізації
Економіка 1994 року нагадувала розбитий двигун: ВВП обвалився майже на 60% від рівня 1990-го, інфляція сягала тисяч відсотків щорічно. Кучма не став чекати чудес від ринку — він запровадив жорстку монетарну політику, яку проводив тодішній голова НБУ Віктор Ющенко. Гроші перестали друкувати безконтрольно, почалася приватизація, хоч і хаотична, але необхідна.
У 1996 році з’явилася гривня — не просто нова валюта, а символ того, що країна намагається стати на власні ноги. Обмін купоно-карбованців проходив у напруженій тиші: люди несли мішки грошей до обмінників, а курс тримався завдяки жорсткому контролю. Це був момент, коли багато хто вперше повірив, що найгірше позаду.
Конституція 1996 року стала ще одним наріжним каменем. Дебати в парламенті тривали всю ніч, депутати спали на килимах, але вранці 28 червня документ ухвалили. Кучма отримав сильнішу президентську владу, ніж мав Кравчук, — і це дало змогу проводити реформи швидше, хоч і ціною концентрації влади в одних руках.
Багатовекторна зовнішня політика як виживання
Кучма не обирав між Заходом і Сходом — він балансував. З одного боку підписання Будапештського меморандуму 1994 року: Україна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу світу в обмін на гарантії безпеки. З іншого — тісні економічні зв’язки з Росією, газові домовленості, які тоді здавалися порятунком для промисловості.
Україна стала членом Ради Європи, підписала Угоду про партнерство з ЄС, але водночас зберігала особливі відносини з Москвою. Ця «багатовекторність» дозволяла маневрувати в умовах, коли країна була надто слабкою для жорсткого вибору. Критики називали це безхребетністю, прихильники — реалізмом.
Другий термін: пік могутності та початок кризи
Вибори 1999 року Кучма виграв уже як чинний президент — проти комуніста Симоненка. Кампанія була жорсткою, з потужною адміністративною підтримкою, але результат — 56% у другому турі — показав, що частина суспільства все ще вірила в нього як у стабілізатора.
На початку 2000-х економіка нарешті пішла вгору. Зростання ВВП сягало 5–12% щорічно, з’явилися перші ознаки середнього класу в містах. Приватизація дала поштовх олігархічним групам — Ахметов, Пінчук, Коломойський саме тоді почали будувати свої імперії. Кучма не стримував цей процес — навпаки, часто підтримував «своїх» бізнесменів.
Але саме в цей період почалися серйозні тріщини. Кассетний скандал 2000 року, коли майор Мельниченко оприлюднив записи розмов у кабінеті президента, став детонатором. Звинувачення в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе, тиск на журналістів, зникнення опозиціонерів — усе це підірвало довіру. Рейтинги падали, вулиці наповнювалися протестами.
Помаранчева революція та кінець епохи
Вибори 2004 року стали кульмінацією. Спочатку перемогу оголосили Віктору Януковичу, але масові фальсифікації вивели сотні тисяч людей на Майдан. Кучма опинився в центрі бурі: з одного боку — тиск Заходу, з іншого — лояльність силовиків. Він обрав компроміс — не силовий розгін, а переговори. У підсумку — третя спроба голосування, перемога Ющенка та передача влади 23 січня 2005 року.
Цей крок багато хто вважає його найважливішим внеском у збереження демократії: попри всі звинувачення, танки на вулиці Києва так і не вийшли.
Цікаві факти про роки правління Кучми
Цікаві факти
⭐ Єдиний дворазовий президент. Кучма — єдиний глава держави в історії незалежної України, який обіймав посаду два повні терміни поспіль (1994–2005).
🚀 З «Південмашу» до Будапештського меморандуму. Людина, яка керувала виробництвом ракет, особисто підписала відмову від ядерної зброї — один з наймасштабніших кроків роззброєння в історії.
💰 Народження гривні. 2 вересня 1996 року нова валюта замінила купоно-карбованці. Обмінний курс склав 100 000 крб = 1 грн — і це стало символом виходу з гіперінфляційного хаосу.
📜 Нічна Конституція. 27–28 червня 1996 року депутати не спали всю ніч, ухвалюючи Основний Закон. Кучма став співавтором документа, який визначив Україну як президентсько-парламентську республіку.
🎙️ Книга «Україна — не Росія». У 2003 році вийшла його книга, де він чітко заявив про окремішність української ідентичності — текст, який перевидався навіть після 2022 року.
🛑 Тузла 2003. Коли Росія почала будувати дамбу до українського острова, Кучма особисто втрутився — і конфлікт завершився без війни.
Спадщина: світло й тіні
Десять з половиною років при владі залишили по собі змішане відчуття. З одного боку — стабілізація економіки, Конституція, гривня, вихід із ядерного клубу, перші кроки до Європи. З іншого — концентрація влади, олігархізація, скандали, які досі викликають суперечки.
Кучма не будував ідеальну демократію, але й не став диктатором. Він тримав країну на плаву в найважчі роки, коли вона могла розпастися. Його правління — це історія про те, як молода держава вчилася ходити самостійно, спираючись на сильну руку, але не дозволяючи їй стиснути занадто сильно.
Багато хто досі сперечається, чи була та епоха необхідним компромісом, чи втраченою можливістю. Але факт залишається фактом: після Кучми Україна вже ніколи не поверталася до радянського минулого. І в цьому — одна з головних рис його часу.
