Олександр Семенович Зеленський — це український учений у галузі автоматизації гірничої справи, доктор технічних наук і професор, який уже майже три десятиліття очолює кафедру інформатики та інформаційних технологій у Криворізькому державному університеті економіки і технологій. Народжений 23 грудня 1947 року в Кривому Розі, він прожив життя, де точні розрахунки рудних запасів і створення інформаційних систем для кар’єрів переплелися з особистою історією родини, що пережила Голокост, Другу світову війну та радянські випробування. Для мільйонів українців він насамперед батько чинного президента Володимира Зеленського, але за цим простим визначенням стоїть глибша історія людини, яка формувала характер сина через строгість, принциповість і приклад внутрішньої свободи.
У перші роки повномасштабного вторгнення багато хто шукав відповіді на питання, звідки в лідері нації така незламність. Частина відповіді лежить у тихій квартирі панельного будинку на криворізькому житломасиві «Мурашник», де Олександр Семенович і його дружина Римма Володимирівна продовжують жити, уникаючи публічності. Його шлях — це не історія про привілеї чи швидке збагачення, а про щоденну працю вченого, який будував системи точності в хаотичному світі видобутку корисних копалин і водночас передавав синові уявлення про честь, відповідальність і відмову від компромісів із совістю.
Коріння родини: Голокост, війна та післявоєнна відбудова
Родина Зеленських сягає корінням у криворізьку землю, де промисловість і важка праця визначали долі поколінь. Батько Олександра Семеновича — Семен Іванович Зеленський — народився 1924 року, пройшов Другу світову війну в лавах 57-ї гвардійської стрілецької дивізії Червоної армії і повернувся додому з нагородами, але без багатьох близьких. На батьківській лінії родини Голокост забрав життя діда та трьох братів. Ці втрати не стали просто сімейною трагедією в архівних документах — вони сформували в нащадках особливу чутливість до справедливості та внутрішню стійкість, яку пізніше Володимир Зеленський відкрито згадував у своїх промовах.
Після війни Семен Іванович працював міліціонером, а родина жила в атмосфері суворої дисципліни та відповідальності. Олександр Семенович народився в грудні 1947-го, коли Кривий Ріг уже гудів домнами й екскаваторами, відбудовуючи зруйноване. Постійний шум промисловості, запах руди й відчуття, що кожна тонна металу — це результат чиєїсь важкої праці, стали фоном його дитинства. У таких умовах формувалася людина, для якої точність і надійність були не абстрактними поняттями, а умовою виживання.
Єврейська ідентичність родини в радянському промисловому місті додавала ще один шар складності. Асиміляція, приховування чи, навпаки, внутрішня гордість — усе це перепліталося з необхідністю будувати кар’єру в системі, де національність іноді ставала перешкодою. Олександр Семенович виріс у середовищі, де чесність і професійна майстерність цінувалися вище за партійні квитки, і це переконання він проніс через усе життя.
Освіта та науковий шлях: від електротехніки до кібернетики гірництва
У 1972 році Олександр Семенович закінчив з відзнакою електротехнічний факультет Криворізького гірничорудного інституту. Це був час, коли радянська промисловість активно впроваджувала автоматизацію, а маркшейдерія — наука про точні вимірювання в гірничій справі — переживала трансформацію під впливом обчислювальної техніки. Молодий спеціаліст швидко зрозумів, що майбутнє за інформаційними системами, які дозволяють не просто фіксувати дані, а керувати процесами видобутку в реальному часі.
У 1983 році він захистив кандидатську дисертацію в Московському гірничому інституті на тему «Автоматизований підрахунок запасів залізорудних родовищ в АСУ кар’єром». Робота мала практичне значення: у великих кар’єрах кожна помилка в розрахунку запасів означала мільйонні втрати або небезпеку для людей. Через двадцять років, уже в незалежній Україні, у 2003-му він став доктором технічних наук, захистивши дисертацію про методологічні основи маркшейдерського забезпечення планування та обліку видобутку в інформаційній системі управління рудним кар’єром. Ці дві роботи окреслюють еволюцію його думки — від конкретних алгоритмів до цілісних систем управління.
З 1995 року Олександр Семенович очолює кафедру інформатики та інформаційних технологій у Криворізькому економічному інституті. За цей час він став співавтором чотирьох монографій, опублікував понад 140 наукових праць і підготував не одне покоління фахівців, чиї програми та моделі використовуються на українських та міжнародних гірничо-збагачувальних комбінатах. Його науковий інтерес завжди залишався прикладним: як зробити видобуток ефективнішим, безпечнішим і точнішим за допомогою комп’ютерних технологій.
Монголія: чотири роки, що загартували всю родину
Коли Володимиру Зеленському було близько чотирьох років, родина переїхала до монгольського міста Ерденет. Олександр Семенович отримав запрошення працювати над створенням автоматизованої системи управління для одного з найбільших у світі мідно-молібденових родовищ — Ерденетського гірничо-збагачувального комбінату, спільного радянсько-монгольського проєкту. Понад двадцять років він підтримував зв’язок із цим підприємством, фактично ставши одним із засновників монгольської школи кібернетики в гірничій галузі.
Життя в Ерденеті було випробуванням. Степ, чужа мова, сувора дисципліна на виробництві та необхідність поєднувати інженерну роботу з вихованням маленького сина. Римма Володимирівна, інженер за фахом, теж адаптувалася до нових умов. Для дитини це стало першим досвідом радикальної зміни середовища — від українського промислового міста до монгольського степу. Багато хто пізніше відзначав у Володимирі Зеленському дивовижну здатність швидко адаптуватися до найнесподіваніших обставин; частково це коріння сягає саме тих років.
Батько не просто працював — він будував системи, які дозволяли точніше планувати вибухові роботи, розраховувати запаси руди та оптимізувати весь цикл видобутку. Ця праця вимагала не лише математичної точності, а й уміння працювати з людьми різних культур і ментальностей. Принцип «точність понад усе» став для родини не гаслом, а щоденною реальністю.
Принципи, які не змінюються: партійний квиток, стипендія та внутрішня свобода
Олександр Семенович ніколи не вступав до Комуністичної партії, хоча в радянські часи це часто було умовою кар’єрного зростання. Пізніше син згадував, що батько був категорично проти, навіть якщо це шкодило просуванню. Така позиція в середовищі, де партійність відкривала двері до кращих посад і матеріальних благ, вимагала справжньої внутрішньої сили. Вона стала одним із перших уроків для Володимира: іноді правильний вибір дорожчий за швидкий успіх.
У 2020 році навколо імені Олександра Семеновича розгорівся скандал. Кабмін виніс на розгляд проєкт указу про призначення довічних державних стипендій видатним діячам освіти, де фігурувало й прізвище батька президента. Після хвилі критики проєкт зняли. Сам Олександр Семенович тоді прокоментував: «Мені взагалі особисто нічого не треба. Я не потребую цього взагалі». У 2023 році уряд усе ж призначив йому довічну стипендію Кабінету Міністрів за видатні заслуги у сфері вищої освіти — близько трьох прожиткових мінімумів щомісяця. Цього разу скандалу не було, а сам учений сприйняв рішення стримано.
Ці епізоди показують людину, для якої зовнішні відзнаки ніколи не були самоціллю. У світі, де багато хто прагне статусу й привілеїв, особливо коли син обіймає найвищу посаду в державі, така позиція виглядає майже анахронічною. Але саме вона, ймовірно, і сформувала в синові переконання, що влада — це не про привілеї, а про відповідальність.
Цікаві факти про життя та наукову діяльність Олександра Зеленського
- У 16 років Володимир Зеленський склав іспит TOEFL і отримав грант на навчання в Ізраїлі, але батько не дозволив йому поїхати — вважав, що син ще занадто молодий для такого рішення. Цей вибір став одним із перших серйозних конфліктів поколінь у родині.
- Олександр Семенович понад 20 років співпрацював з Ерденетським комбінатом у Монголії й вважається одним із тих, хто заклав основи застосування кібернетики в монгольській гірничій промисловості.
- Він є членом спеціалізованих вчених рад у Національному гірничому університеті (Дніпро) та Криворізькому національному університеті, де продовжує впливати на розвиток наукових кадрів навіть у 78-річному віці.
- У 2019 році в інтерв’ю виданню «Страна» Олександр Семенович назвав Ігоря Коломойського «найпоряднішим з олігархів» і захищав сина від нападок, продемонструвавши, що батько не боїться публічно висловлювати свою думку, навіть якщо вона викликає резонанс.
- Родина досі живе в звичайній квартирі в панельному будинку на криворізькому «Мурашнику», хоча син неодноразово пропонував переїхати до Києва — батьки свідомо обрали залишитися в рідному місті.
- Наукові розробки Олександра Семеновича включають використання NURBS-поверхонь для моделювання кар’єрів та автоматизацію розрахунку свердловинних зарядів — технології, які досі застосовуються на великих гірничих підприємствах.
Відносини з сином: від театрального гуртка до керівництва країною
Коли Володимир у шкільні та студентські роки захопився КВК і театром, батько спочатку ставився до цього скептично. Гумор і сцена здавалися далекими від серйозної інженерної справи, якою жив увесь дім. Проте з часом Олександр Семенович побачив, як син використовує гумор не просто для розваги, а як інструмент впливу на суспільство. Підтримка прийшла не відразу, але коли прийшла — стала безумовною.
У 2019 році, коли Володимир уже балотувався в президенти, батько дав інтерв’ю, в якому захищав сина і критикував його опонентів. Це було рідкісне для нього публічне висловлювання, яке показало: за лаштунками строгого вченого стоїть батько, готовий стати на захист дитини, навіть коли та вже доросла і сама захищає країну.
Сьогодні, коли син очолює державу в найскладніший період новітньої історії, батько залишається в тіні. Він не дає коментарів щодня, не з’являється на екранах і не використовує своє становище для особистих вигод. Ця тиха присутність, можливо, і є найсильнішим уроком, який Олександр Семенович дав синові: справжня сила часто проявляється не в гучних заявах, а в щоденній послідовності принципів.
Сучасне життя: тиша Криворіжжя на тлі війни
У 2026 році Олександру Семеновичу Зеленському виповнилося 78 років. Він продовжує очолювати кафедру, викладати, брати участь у наукових радах. Кривий Ріг — місто, яке з перших днів повномасштабного вторгнення опинилося під обстрілами й ракетними ударами, — залишається його домом. Батьки президента не переїхали до столиці, не шукали захисту за кордоном. Вони лишилися там, де прожили все життя, зберігаючи звичний ритм: робота, родина, спогади про Монголію та радянські роки.
У цьому виборі є щось глибоко символічне. Людина, яка все життя вимірювала й рахувала з точністю до сантиметра й тонни руди, обрала залишитися в місті, де кожна вулиця нагадує про промислову міць і людську стійкість. Його присутність у Кривому Розі — це не просто географія, а продовження тієї самої лінії відповідальності, яку він передавав синові: бути там, де ти потрібен, навіть коли це важко.
Історія Олександра Семеновича Зеленського — це історія не про те, як стати батьком президента. Це історія про те, як залишатися собою в епоху змін, зберігати принципи, коли навколо них руйнуються системи, і передавати наступному поколінню не статки чи зв’язки, а внутрішній стрижень. У світі, де багато лідерів шукають приклади для наслідування в гучних біографіях, іноді найважливіші уроки приходять з тихих квартир у промислових містах, де вчені продовжують свою справу, а батьки — просто любити й підтримувати, не вимагаючи нічого натомість.
