Паризьке сонце 14 липня 1789 року палило нещадно, а вулиці Сент-Антуанського передмістя гуділи від тисяч голосів. Натовп — ремісники з мозолистими руками, дрібні крамарі, безробітні робітники — рухався до похмурої восьмивежевої фортеці, що століттями нависала над містом. Бастилія, ця кам’яна глыба абсолютизму, вже давно стала більше символом, ніж реальною в’язницею. Але саме того спекотного дня вона перетворилася на арену, де народ уперше відчув смак перемоги над королівською владою.
Штурм тривав кілька годин. Гармати гримали, дим застилав небо, а крики “À la Bastille!” розривали повітря. Коли комендант Бернар-Рене де Лоне зрештою підняв білий прапор, натовп увірвався всередину. Та перемога коштувала дорого — 98 повстанців загинули, лише один захисник фортеці поліг від рук нападників. Кривава, хаотична, але неймовірно символічна подія запалила іскру, що переросла у полум’я Великої французької революції.
Як Бастилія стала символом тиску та страху
Фортеця з’явилася ще в XIV столітті за часів Столітньої війни як частина оборонних мурів Парижа. Спочатку — військовий об’єкт, згодом — державна в’язниця для особливо важливих в’язнів. Саме тут утримували тих, кого король бажав ізолювати без зайвого галасу: політичних інтриганів, письменників, філософів. Кам’яні стіни товщиною до трьох метрів, рови з водою, підйомні мости — Бастилія уособлювала недоторканність монаршої волі.
У XVIII столітті її значення як в’язниці вже згасало. До 1780-х років тут рідко тримали більше десятка ув’язнених. Але в уяві парижан фортеця залишалася жахливим символом lettres de cachet — таємних королівських наказів про арешт без суду. Саме ці накази дозволяли замикати людину на невизначений термін лише за примхою монарха чи його наближених. Бастилія стала втіленням свавілля Старого режиму.
Хто сидів у Бастилії напередодні штурму
14 липня 1789 року за ґратами перебувало лише семеро чоловік. Четверо фальшивомонетників, двоє божевільних (один з яких вважав себе Богом), і один граф, засуджений за кровозмішення. Жоден з них не був політичним в’язнем у класичному розумінні. Маркіз де Сад, якого часто асоціюють з Бастилією, вийшов на свободу за два тижні до подій — 2 липня його перевели до Шарантону. Ця деталь робить штурм ще більш символічним: люди боролися не за конкретних в’язнів, а проти самої ідеї абсолютної влади.
Події, що призвели до вибуху
Франція 1789 року нагадувала пороховий льох. Неврожаї, голод, величезний державний борг, невдалі спроби реформ — усе це накопичувалося роками. Скликання Генеральних штатів у травні стало останньою спробою Людовика XVI знайти вихід. Але Третій стан, представляючи 98% населення, вимагав справедливого голосування — “по головах”, а не “по станах”. Коли король відмовив, депутати проголосили себе Національними зборами.
11 липня король звільнив популярного міністра фінансів Жака Неккера, якого вважали союзником народу. Звістка про це вдарила Париж, як грім. Наступного дня Каміль Демулен у Пале-Рояль закликав до зброї, прикріпивши до капелюха зелене листя — символ надії. 13 липня натовп розграбував Арсенал, Будинок інвалідів, мерії — шукав порох і зброю. А 14-го ранку тисячі озброєних людей рушили до Бастилії.
Комендант де Лоне спочатку намагався вести переговори. Але коли гармати повстанців почали бити по воротах, а гарнізон (82 ветерани-інваліди та 32 швейцарці) зрозумів, що підкріплення не прийде, він здався. Та натовп не пробачив. Де Лоне та кількох офіцерів жорстоко вбили, їхні голови на списах понесли вулицями. Так почалася революція — з крові, хаосу та ейфорії.
Як святкують День взяття Бастилії сьогодні
Сьогодні 14 липня — це La Fête Nationale, національне свято, що об’єднує французів незалежно від політичних поглядів. Офіційна назва уникає слова “Бастилія”, підкреслюючи єдність нації, а не революційний бунт. У Парижі головна подія — військовий парад на Єлисейських Полях. Президент приймає почесну варту, над головою пролітають винищувачі Patrouille de France, залишаючи синьо-біло-червоні смуги на небі.
Вечір завершується грандіозним феєрверком біля Ейфелевої вежі — мільйони людей збираються на Марсовому полі, співають “Марсельєзу”, танцюють. У маленьких містах і селах влаштовують бали пожежників, вуличні вечірки, концерти. Це свято світла, музики та патріотизму, де революційне минуле переплітається з сучасною гордістю за Республіку.
Цікаві факти про Бастилію та її падіння
Цікаві факти
🌟 Головний ключ від Бастилії після штурму потрапив до маркіза де Лафайєта, який передав його Джорджу Вашингтону — тепер ключ зберігається в Маунт-Верноні.
⚔️ Під час штурму загинуло 98 повстанців, але лише один захисник фортеці — решта гарнізону здалася і була пощажена натовпом… принаймні спочатку.
🗝️ Камені зруйнованої Бастилії розібрали на сувеніри — з них робили табакерки, медальйони, навіть мости (наприклад, частину використали для будівництва мосту Згоди).
📜 У 1790 році, на першу річницю, відбулося свято Федерації — мільйон людей зібралися на Марсовому полі, присягнувши на вірність нації, королю та закону.
🎆 Наймасштабніший феєрверк на День взяття Бастилії влаштував Жан-Мішель Жарр — його шоу потрапило до Книги рекордів Гіннеса.
🚗 У 2009 році 14 липня в передмістях Парижа спалили понад 300 автомобілів — свято іноді нагадує про соціальні напруження в сучасній Франції.
Значення для сучасної Франції та світу
Взяття Бастилії стало потужним сигналом для всієї Європи. Ідеї свободи, рівності, братерства поширилися блискавично. Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26 серпня 1789 року, лягла в основу багатьох сучасних конституцій. Французька революція надихнула боротьбу за незалежність у Латинській Америці, революції 1848 року, навіть більш радикальні рухи XX століття.
Сьогодні Бастилія — це площа з Колонною Липневої революції та Оперним театром. Фортеці давно немає, але її дух живе в принципах Республіки. 14 липня французи святкують не стільки кривавий штурм, скільки перемогу ідеї над свавіллям, права людини над абсолютною владою.
Коли ввечері 14 липня небо над Парижем спалахує тисячами вогнів, а “Марсельєза” звучить з мільйонів голосів, стає зрозуміло: та далека подія 1789 року досі пульсує в серці нації. І, можливо, в серцях усіх, хто вірить, що народ здатен змінити хід історії.
