У серці Близького Сходу, де пісок ховає древні таємниці, ядерна програма Ірану пульсує як відкрита рана глобальної дипломатії. Сьогодні, на початку 2026 року, Тегеран накопичив понад 400 кілограмів урану, збагаченого до 60% – рівня, що ледь не торкається порогу збройового градієнта. Після нищівних ударів Ізраїлю та США у червні 2025-го, коли Натанз і Фордо перетворилися на руїни, іранці демонструють неймовірну стійкість, відновлюючи об’єкти під пильним оком супутників. МАГАТЕ фіксує ескалацію, а непрямі переговори з Вашингтоном у Маскаті дають слабку надію на стримування катастрофи.

Ця програма – не просто технічний виклик, а коктейль з національної гордості, регіональних амбіцій і страхів перед апокаліпсисом. Іран клянеться мирними намірами: електростанції, медицина, наука. Але запаси високо збагаченого урану вистачить на кілька бомб, якщо дійти до 90%, а час “виривання” скоротився до двох тижнів. Як це почалося і куди котиться – розберемося по кроках, занурюючись у хроніку подій, що тримає світ у напрузі.

Витоки в еру Шаха: “Атоми заради миру”

Усе стартувало в 1957 році, коли шах Мохаммед Реза Пахлаві, союзник Заходу, підписав угоду з США в рамках програми “Атоми заради миру”. Американці постачали реактор TEPCO в Тегерані для досліджень, нав’язували уран і мріяли про мирний атом як символ модернізації. Іран отримував паливо, а Вашингтон – лояльного партнера проти радянського впливу.

До 1970-х програма розквітла: будувалися реактори в Бушері з німецькою допомогою Siemens, запускалися копальні урану в Сагганді та Язді. Шахові амбіції сягали 20 тисяч мегават ядерної енергії до 1994-го – амбітно, як мрія про перську ренесанс у ядерному світі. Але революція 1979-го усе перевернула: аятола Хомейні назвав атом “західною пасткою”, і західні партнери втекли, залишивши напівготові скелети.

Цей період – чиста іронія. Той самий Захід, що годував програму, згодом став її головним критиком. Без американської допомоги Іран не мав би бази для майбутніх зусиль, і це як подарунок, що обернувся бумерангом.

Революція і тіньові альянси: від паузи до відродження

Війна з Іраком 1980-1988 років стала каталізатором. Хімічні атаки Саддама Хусейна вразили Тегеран страхом: “Якщо не ми, то вони”. Програма ожила в таємниці – Алі Акбар Хашемі Рафсанджані, майбутній президент, санкціонував дослідження зброї. Контакти з Пакистаном (Абдул Кадир Хан продав центрифуги P-1), Китаєм і КНДР заповнили прогалини.

До 1989-го, після смерті Хомейні, фокус змінився на “мирний атом”. Росія взялася за Бушер-1, запустивши його 2011-го з паливом з Туреччини. Іран освоїв повний цикл: видобуток урану в Гчіні, конверсію в Ісфахані, збагачення в пилотних установках. Це був тихий ріст, як коріння під землею, готове пробити асфальт.

Емоційний заряд тут величезний: для іранців – символ незалежності після десятиліть принижень. Захід бачить загрозу, але забуває, як самі посіяли насіння.

Відкриття світу: Натанз, Арак і глобальний скандал 2002-го

У серпні 2002-го іранська опозиція в exile розкрила Натанз – підземний комплекс на 20 метрів углиб, з тисячами центрифуг для збагачення. Поруч Арак – важководний реактор, здатний продукувати плутоній. МАГАТЕ ринулася з інспекціями, виявивши незадекларовані матеріали. Президент Хатамі погодився призупинити збагачення, але лише на папері.

2003-го “Архіви Келлі” – ноутбук іранського фізика виявили план “Амад”: комп’ютерне моделювання вибухівки для бомби. МАГАТЕ звинуватила в військових вимірах. Санкції ООН посипалися: резолюції 1696, 1737, ембарго на технології. Іран відповів дефансом: “Право націй на ядерну енергію за ДНЯЗ”.

Цей момент – поворотний. Натанз став символом бунту, а Фордо, розкритий 2009-го, – фортецею на 90 метрів углиб, недоступною для більшості бомб.

JCPOA: коротка весна дипломатії 2015-го

14 липня 2015-го в Відні народився JCPOA – Спільний всеосяжний план дій. Іран, США, ЄС, Росія, Китай, Франція, Німеччина, плюс Індія, Бразилія. Обмеження: 3,67% збагачення, 5060 центрифуг IR-1 у Натанзі, запас LFU 300 кг, Фордо – лише R&D, Арак – без плутонію. Інспекції МАГАТЕ 24/7, “snapback” санкцій за порушення.

Санкції зняті, Іран продав нафту, інфляція впала. Али Акопейні оголосив “перемогу Ісламської революції”. Але Ізраїль і саудити кипіли: Нетаньяху таврував “поганою угодою”.

1. Зменшення центрифуг з 19 тис. до 5 тис.
2. Переробка Арака на легководний реактор.
3. Експорт надлишків урану до Росії.
4. Дозвіл на Бушер-2 з Росією.

Ці кроки справді гальмували бомбу на рік, але “сонцезахідні клаузули” – послаблення після 10-15 років – лякали критиків. Угода трималася на волосині довіри.

Трамп рве угоду: повернення до санкцій і ескалації

8 травня 2018-го Трамп вийшов з JCPOA, назвавши “гіршою угодою в історії”. “Максимальний тиск”: санкції на нафту, банки, експорт. Іран терпів до 2019-го, потім порушив: 4,5%, 20% для підводних човнів. 2021-го – 60% після саботажу Натанза (Ізраїль?). Роухані попереджав: “Кожен крок Вашингтона матиме відповідь”.

Економіка Ірану стогнала: інфляція 40%, риал впав у пік. Але Тегеран множив центрифуги IR-6 – у 10 разів ефективніші IR-1. Запаси LFU зросли до тонн. Байден намагався відродити, але Іран вимагав гарантій – безрезультатно.

Удари 2025-го: вогонь над Перською затокою

Червень 2025-го – пік. Ізраїль атакував Натанз, знищивши пілотну фабрику збагачення. США приєдналися: B-2 з Дієго-Гарсії скинули GBU-57 MOP на Фордо. Ісфахан отримав “екстремальні пошкодження”, Натанз – повне руйнування поверхневих структур. Супутники зафіксували дим, кратери. Трамп заявив: “Програма знищена”.

Але запаси – ключ до бомби – евакуювали заздалегь. МАГАТЕ підтвердила: 408 кг 60% збережено. Іран помстився ракетами по Ізраїлю, але 12-денна війна скінчилася перемир’ям. Це був шок: перші прямі удари по ядерних серцях.

Відновлення 2026-го: фенікс з ядерного попелу

Супутникові фото січня-лютого 2026-го вражають: дахи над руїнами Натанза та Ісфахана, активність у Фордо. Експерти з Planet Labs фіксують будівництво. Іран планує 32 нові каскади IR-6, виробництво 60% – 37 кг/місяць. Breakout time: 1-2 тижні для першої бомби.

МАГАТЕ скаржиться на брак доступу з 2021-го. Тегеран блокує камери, ховає ротори. Ризик – невидимі сайти в пустелі.

Ключові ядерні об’єкти Ірану

Ось огляд основних центрів – від поверхневих до фортець. Дані відображають статус після ударів і відновлення.

Таблиця ілюструє вразливість: підземні фортеці вистояли, але ланцюг постраждав. Джерела: IAEA.org, ArmsControl.org.

Переговори 2025-2026: непрямі розмови в тіні ракет

Квітень 2025-го: перші раунди в Маскаті між Арагчі та американським емісаром. Іран вимагає права на збагачення, США – “нульового запасу” 60%. Трамп повернувся: “Терпець уривається”. E3 (Франція, Німеччина, Британія) активували snapback у грудні 2025-го.

Поки що – пауза. Іран активізував ракети, Ізраїль погрожує повторно. Саудівці будують свою програму. Консенсус аналітиків: без нової угоди – ризик гонки озброєнь у регіоні.

• Переваги для Ірану: зняття санкцій, $100 млрд заморожених активів.
• Для Заходу: інспекції, обмеження на 15 років.
• Пастки: Іран не довіряє США після 2018-го.

Дипломати маневрують, але ракети ближче, ніж папери.

Геополітичний вир: сусіди в паніці, союзники в грі

Ізраїль бачить Іран як екзистенційну загрозу: Нетаньяху порівнює з “перським халіфатом”. Саудівська Аравія модернізує 233 Pu-реактор, купує 171 F-35. Туреччина і Єгипет бурчать про “подвійні стандарти”.

Росія і Китай – щити: Москва будує Бушер-2/3, Пекін ігнорує санкції. Для Ірану програма – детерент проти Ізраїлю (80+ голів) і США. Економічно – провал: санкції коштували 1 трлн дол. ВВП з 2018-го.

Регіон кипить. Хусити в Ємені, Хезболла – проксі Ірану. Якщо бомба – ланцюгова реакція. Але стійкість Тегерана вражає: з руїн підіймаються нові вежі центрифуг.

Напруга не спить. Переговори тягнуться, супутники стежать, а запаси ростуть. Чи вдасться вгамувати цього перського дракона – час покаже, але ставки космічні.