Село Чорнобаївка біля Херсона увійшло в новітню історію як місце, де Збройні Сили України офіційно 26 разів громили російські позиції. Ця цифра, озвучена Генштабом ЗСУ на початку 2023 року, стала кульмінацією серії блискавичних операцій, що перетворили скромний аеродром на справжнє пекло для окупантів. Кожен удар – це не просто вибухи, а демонстрація точності, розвідки та незламного духу наших бійців, які раз за разом повертали ворога до реальності.

Перший “привіт” пролунав ще 27 лютого 2022-го, коли “Байрактар” розніс колону техніки росіян, що хизувалися речовими складами села. Звідти пішла ланцюгова реакція: вертольоти палали десятками, склади детонували годинами, а генерали гинули один за одним. Чому ж росіяни поверталися, ніби магнітом тягнуло? Бо аеродром здавався ідеальною базою – просторою, з інфраструктурою, близько до фронту. Але ЗСУ перетворили його на пастку, де кожна спроба окопатися закінчувалася феєрверком.

Та цифра в 26 – це лише вершина айсберга. Деякі джерела фіксують до 28 ударів, а реальні втрати ворога сягають сотень одиниць техніки й особового складу. Розберемося глибше, чому це село стало символом поразок агресора й як воно вистояло.

Від козацьких хуторів до воєнної легенди

Чорнобаївка народилася в кінці XVIII століття на землях, подарованих Катериною II запорозькому козаку Петру Чоробаю. Офіційна дата – 1782 рік, коли Херсонські землі розмежовували під нову фортецю. Спочатку хутори вздовж Вірьовчиної балки, де селяни добували вапняк, вирощували овочі та фрукти. До 1859-го тут налічувалося 60 дворів і 239 душ, а перша школа з’явилася наприкінці століття.

Революційні вихори 1917–1921 років залишили слід: влада мінялася шість разів – від УНР до денікінців і червоних. Радянська доба принесла колгоспи “Червоний Маяк” і “Червона зірка”, а в 1950-му їх об’єднали в ім’я Кірова – гігантське господарство на 5470 гектарах. Воно славилися м’ясо-молочними продуктами, виноградом, консервним заводом. Голова Йосип Піотковський став Героєм Соціалістичної Праці. У 1980-х виробництво впало через брак зрошення, але село жило: 8939 жителів у 1989-му, здебільшого українці.

Незалежність принесла ПОК “Зоря” – зерно, бобові, худоба, плюс АЗС, СТО, амбулаторія. Населення сягнуло 9275 у 2001-му. Тихе, родюче село раптом опинилося в епіцентрі буревію 2022-го. Звичайні поля перетворилися на поле бою, а аеродром – на магніт для ворога.

Аеродром як стратегічна приманка

Херсонський аеропорт біля Чорнобаївки – ключ до розуміння феномену. Розташований на “пляшковому” перешийку з обмеженими шляхами, він ідеально пасував для логістики: близько до Херсона, Миколаєва, з злітною смугою для вертольотів і складів. Росіяни захопили його 27 лютого, переодягнувшись в українську форму з місцевих складів, мріючи про блискавичний наступ.

Але ЗСУ швидко скоригували плани. Аеродром став базою для Ка-52, Мі-8, “Смерчів”, командних пунктів. Кожне скупчення техніки привертало увагу розвідки: дрони коригували артилерійські “Урагани”, “Точки-У” та авіацію. Росіяни страждали від географії – вузькі дороги ускладнювали відступ, а паніка призводила до самознищення: ракети ППО падали на свою ж техніку.

Стратегічно це тримало ворога в обороні, блокувало просування на захід. Чорнобаївка не просто село – це вузол, де прорахунки Кремля обернулися серією катастроф.

Хронологія ударів: серія “Чорнобаївка N.0”

Щоб уявити масштаб, ось ключові етапи кампанії ЗСУ. Кожен удар – результат розвідки, точного планування, часто вночі чи за поганої погоди, коли ворог розслаблявся.

Дані з uk.wikipedia.org та Генштабу ЗСУ (mil.gov.ua). Повний список охоплює від артилерії до авіаударів, з піком навесні. Після 26-го фіксуються вибухи аж до серпня 2022-го, але офіційна статистика зупинилася на цій цифрі. Кожен епізод супроводжувався детонаціями, що тривали годинами, – музика перемоги для українців.

Втрати ворога: від вертольотів до генералів

• Авіація: Лише 7 березня – 49 гвинтокрилів, включаючи Ка-52. Загалом десятки одиниць, що паралізувало десантні операції.
• Техніка та склади: “Смерчі”, КамАЗи з боєприпасами, ПММ – все йшло на дрова. Детонації знищували тижневі запаси.
• Командування: Генерал-лейтенанти Мордвічєв (18 березня), Резанцев (24 березня). Плюс полковники, офіцери.
• Особовий склад: Сотні вбитих і поранених, паніка в перехоплених розмовах – росіяни відмовлялися йти в “Чорнобаївку”.

Ці втрати не просто цифри – вони зламали логістику угруповання на півдні. ЗСУ використали HIMARS, “Точки-У”, дрони, показавши перевагу в технологіях і мотивації. Росіяни сліпо виконували накази, попри попередження.

Місцеві під перехресним вогнем

Жителі Чорнобаївки – 4500 душ на 2024-й – пережили кошмар. Під окупацією росіяни нищили птахофабрику, Europe’s найбільшу, грабували, катували. Удари ЗСУ лякали, але рятували: “Краще вибухи наші, ніж їхні танки”, – ділилися люди. Села ховалися в підвалах, рахували “феєрверки”.

Деокупація 11 листопада 2022-го принесла радість, але й руїни: мінна небезпека, понівечені поля. Обстріли тривають – у 2023-му касетними, у 2025-му РСЗВ, жертви серед цивільних. Відновлення йде: стоматологічні бригади, вивіз сміття, але робота scarce, люди безробітні. Село тримається на вірі в ЗСУ.

Меметичний феномен: від жартів до символу опору

Чорнобаївка вибухнула в мережі: “Побачити Чорнобаївку і померти”, “Чорнобаївка 26.0”. Меми з вертольотами, що танцюють, гімни від блогерів, серіал “Чорнобаївка” в Twitter. Це не просто сміх – стратегія психологічної війни. Росіяни панікували, українці піднімали мораль.

Культурно село увійшло в фольклор: вірші, пісні, навіть туризм жартами. У 2026-му, попри обстріли, Чорнобаївка лишається маяком – де слабкий ворог розсипається, а сильні вистоять. І хто зна, може, нові історії чекають попереду.