Серед мальовничих карпатських пагорбів, де річка Збруч шепоче старовинні легенди, а запах свіжоскошеної трави змішується з димом від сільських печей, 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині з’явився на світ Іван Якович Франко. Точніше, в присілку Війтова Гора, відомому ще як Слобода, у скромному будинку номер сім. Це не просто географічна точка на мапі Дрогобицького району — це колискова земля, де зародився дух Каменяра, який розкопав скарби української душі й розкрив її світу.

Там, у серці Галичини, де Австрійська імперія ще панувала над русинами, коваль Яків Франко та його молода дружина Марія Кульчицька привели на світ первістка. Хлопчик, що мав стати поетом, філософом, революціонером і тисячею інших талантів, відкрив очі на світ, наповнений працею, фольклором і першими уроками життя. Нагуєвичі стали не лише точкою відліку його біографії, а й джерелом натхнення для сотень творів, де проста селянська реальність переростала в універсальні істини.

Село простягнулося вздовж річки, оточене лісами та полями, де пастухи пасли отари, а діти бігали босоніж берегами. Населення Нагуєвич налічувало тоді кілька сотень душ, переважно українців-русичів, що жили в ритмі сезонів: весняні посіви, літні жнива, осінні ярмарки в Дрогобичі. Саме тут, у цій атмосфері, Франко вперше почув мелодію народних пісень, побачив перші дива природи й відчув смак важкої праці — все те, що згодом вилилося в його поезію та прозу.

Присілок Війтова Гора: серце Нагуєвич

Не просто село, а конкретний куточок — присілок Війтова Гора, де стояв батьківський двір. Будинок номер сім, зведений з дерева й глини, з великою кузнею поруч, став першим домом генія. Тут гримів молот батька, ковальського майстра, що заробляв на хліб для родини. Франко сам згадував у автобіографії: “Родився я 15 серпня нового стилю 1856 в Слободі, присілку с. Нагуєвич”. Ця земля, піднесена на горбі, відкривала краєвиди на Карпати, де хмари грали в хованки з вершинами.

Історичний контекст додає шарму: Королівство Галичини та Лодомерії, Австрійська імперія, де українці боролися за ідентичність між поляками та німцями. Місцеві селяни займалися землеробством, скотарством, а в околицях уже добували першу нафту — той чорний скарб, що зачаровував юного Івана. Він бігав до копалень, дивився, як робітники черпають смолу, і це лягло в основу його етнографічних нотаток.

Сьогодні присілок — частина заповідника, де відтворили автентичну садибу за описом самого Франка з нарису “Моя вітцівська хата”. Кожен камінь, кожна балка оживає історіями: як малюк Івась сидів біля вогню в кузні, слухаючи байки діда, чи ловив рибу в Опірку — притоці Збруча.

Родина Франка: коріння в галицькій землі

Яків Франко, батько, уродженець 1802 року, походив з роду, що сягає ще Руського воєводства. За легендою, прізвище — від німецьких колоністів, але корені глибоко українські: греко-католицька віра, селянська праця. Він був заможним ковалем, теслею, мав землю й худобу — рідкість для тих часів. Марія Кульчицька, мати, на 33 роки молодша, з зубожілого шляхетського роду гербу Сас, принесла в дім інтелект і любов до книг.

Родина налічувала чотири дітей: Іван — старший, брати та сестра. Та доля жорстоко втрутилася. У 1865-му, коли Іванові виповнилося дев’ять, Яків помер раптово — у ніч з Великодньої суботи на неділю. Мати переживала горе, вийшла заміж за Григорія Гаврилика, який став вітчимом і опікуном. Але в 1872-му Марія пішла з життя, залишивши підлітка сиротою. Ці втрати загартували характер, навчили самотності й відповідальності.

Джерела даних: uk.wikipedia.org, kamenyar.info. Ця таблиця ілюструє, як ранні роки були сповнені змін, що формували стійкість Франка.

Дитинство серед карпатських пагорбів

Уявіть маленького Івася, що блукає стежками Нагуєвич: збирає гриби, ловить вужів, слухає казки від сусідів. У шість років — тривіальна школа в Ясениці Сільній, де вчив українську, польську, німецьку. Жорстокі вчителі надихнули оповідання “Грицева шкільна наука” чи “Олівець” — гострі сатири на тодішню освіту. Потім Дрогобицька гімназія, де зібрав першу бібліотеку з 500 томів, читав Шевченка та Драгоманова.

Кузня батька — символ: “На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь… Це вогонь у кузні мого батька”, — писав Франко. Тут він допомагав, вчився мужності. Природа села — джерело: річки, ліси, ярмарки — увійшли в фольклорні збірки, поеми про селянське життя.

Етнічний колорит бойківщини: вишиванки, колядки, весілля — все це Франко збирав, як скарби, для майбутніх праць. Навіть перші вірші, як “На Великдень”, присвячені батькові, народилися тут.

Вплив Нагуєвич на творчість Каменяра

Рідне село — не фон, а жива сила. У романах “Борислав сміється” — відлуння нафтових промислів околиць, де юний Франко бачив робітників. Повісті про сирітство, бідність — автобіографічні штрихи. Поема “Мойсей” — про лідера з простого народу, як сам Франко з Нагуєвич.

Фольклор: тисячі пісень, приказок зібрав саме тут. Село навчило його бачити красу в буденності, боротьбу в праці. Навіть у зрілості повертався спогадами: “З Нагуєвичів я виніс любов до землі, до людей”. Цей вплив пронизує все — від лірики до публіцистики.

Нагуєвичі сьогодні: заповідник, що кличе мандрівників

Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі” — магніт для тисяч гостей щороку. Відкритий 1994-го, включає літературно-меморіальний музей з 2000+ експонатів: рукописи, фото, маска death mask Франка. Садиба — копія батьківської, з інтер’єрами 1850-х: піч, лави, ікони.

Стежка Франка веде лісами, “Галявина казок” — для дітей. Події: фестивалі, концерти, екскурсії. Звідси 100 км до Львова, 12 — до Дрогобича. Приїжджайте: відчуйте той вогонь кузні, почуйте шепіт Карпат. Нагуєвичі — не музей, а жива душа України, де Франко навчив нас мріяти й боротися.

Ходіть стежками Каменяра, торкайтеся його спадку — і відчуєте, як село пульсує в кожному рядку його творів. Земля Нагуєвич кличе, бо в ній — коріння нації.