Євген Соловій народився наприкінці 1980-х у Дрогобичі — місті, де галицькі традиції переплітаються з лемківськими мотивами, а музика звучить у кожній родині. Старший брат на кілька років популярної співачки Христини Соловій, він став не просто гітаристом у її команді, а людиною, чия присутність на сцені додавала виступам особливої теплоти та глибини. У вересні 2024 року, коли багато митців обирали шлях захисту, Євген мобілізувався до Збройних Сил України й нині служить офіцером розвідки в 65-й окремій механізованій бригаді на Запорізькому напрямку. Його історія — це не просто біографія брата зірки, а розповідь про те, як музична спадщина Галичини формує характер, а війна перевіряє на міцність найтонші струни душі.

Родина Соловіїв — це справжня музична династія. Батьки, Іван Володимирович та Олександра Стефанівна, познайомилися під час навчання у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Обидва — хорові диригенти. Мати викладає хор у старших класах Дрогобицької музичної школи, батько працював у відділі культури Дрогобицької міської ради. Бабуся, Ольга Євгенівна Скробало, багато років керувала ансамблем бандуристів. Після народження онука Євгена, а згодом і онуки Христини, вона пішла на пенсію, щоб повністю присвятити себе вихованню дітей. Саме вона наповнювала їхній світ старовинними галицькими піснями, українськими казками та легендами, складала власні вірші й мелодії, трохи грала на фортепіано. У цій атмосфері виросли обидва брати й сестра — з відчуттям, що музика не просто хобі, а частина ідентичності.

Дитинство Євгена та Христини пройшло під знаком нерозлучності. Вони ділили не лише іграшки, а й перші мелодії, спільні співи та історії, які передавала бабуся. Родина переїхала до Львова, де діти вбирали атмосферу великого культурного центру. Батьки не наполягали, щоб діти присвятили життя лише музиці — навпаки, заохочували різнобічний розвиток. Євген обрав технічну стезю й закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Ця освіта дала йому системне мислення, дисципліну та навички роботи з технікою, які згодом стали в пригоді під час організації концертів, роботи зі звуком та сценічним обладнанням. Музика, однак, перемогла. Євген опанував гітару, здобув музичну освіту й став частиною творчого світу сестри.

На сцені Євген Соловій проявляв себе як чуйний музикант. Він не просто акомпанував — він імпровізував, додавав живі акорди, які робили кожен виступ унікальним. Гітара Євгена підкреслювала лемківські мотиви в сучасному українському поп-фолку Христини, надавала композиціям щирості та ностальгійного відтінку. Найяскравішим прикладом творчого тандему став альбом «Любий друг» 2018 року. Саме Євген став співавтором музики до пісень «Шкідлива звичка» та «Про Весну». Ці треки — емоційні сповіді, де весняне оновлення переплітається з роздумами про звички серця. Музика, народжена в сімейній гармонії, знайшла відгук у тисяч слухачів. Крім того, Євген брав участь у створенні інших композицій, зокрема впливав на аранжування, де гітара ставала містком між народною традицією та сучасним звучанням. Разом із сестрою він гастролював Україною, стояв за лаштунками та на сцені, перетворюючи концерти на справжні родинні свята музики.

Перед повномасштабним вторгненням 2022 року життя Євгена текло в ритмі сценічних виступів, репетицій та підтримки сестриної кар’єри. Він залишався в тіні, але його внесок був відчутним — і в студії, і під час живих шоу. Технічна освіта допомагала вирішувати організаційні питання, а музичний талант — наповнювати простір емоцією. Родина продовжувала традицію: спільні свята з піснями, розмови про мистецтво та українську ідентичність. Лемківське коріння (чверть крові) та галицька спадщина залишалися тихою силою, яка формувала світогляд. Євген, як і сестра, несе в собі цю культурну пам’ять — через мелодії, які бабуся співала в дитинстві, через історії, що передавалися поколіннями.

Рішення мобілізуватися у вересні 2024 року стало логічним продовженням життєвого шляху. Слідом за багатьма діячами культури, зокрема Сергієм Жаданом, Євген обрав фронт. Це не був імпульсивний крок — він виріс із родинних цінностей: обов’язку, честі та любові до землі. Ставши офіцером розвідки 65-ї окремої механізованої бригади на Запорізькому напрямку, він виконує завдання з моніторингу позицій та координації підрозділів. Служба вимагає фізичної витривалості, стратегічного мислення та емоційної стійкості. Війна загартувала його — за словами близьких, Євген став сильнішим, відповідальнішим і ще більш зосередженим. Перша тривала відпустка припала на липень 2025 року. Тоді Христина поділилася зворушливими фото з братом у Києві, який для родини вже став другою домівкою. «Після пів року служби — перша відпустка брата», — написала вона, закарбовуючи кожну мить разом.

Сімейні зв’язки в часи випробувань набули нової глибини. Христина Соловій неодноразово говорила про гордість за брата та одночасно про щем у серці. На свій 32-й день народження в січні 2025 року вона відкрила збір коштів на автомобіль з РЕБ для частини Євгена, зробивши значний особистий внесок. Кожен її концерт тепер — це не просто виступ, а акт підтримки фронту. Без гітари брата поруч сцена стала іншою, але мелодія єдності залишилася. У 2026 році співачка зазначала, що Євген став для неї «старшим братом, який мене захищає». Ця трансформація — від сімейного музиканта до воїна — відображає долю цілого покоління, де мистецтво й оборона переплітаються в одному диханні.

Цікаві факти про Євгена Соловія

Ці факти розкривають багатогранність особистості Євгена Соловія — людини, яка поєднує технічну точність інженера, чутливість музиканта та мужність воїна. Кожен етап його життя — це нова струна в сімейній мелодії, яка не обривається навіть під час найсильніших бурь.

Музична спадщина Галичини в долі Євгена Соловія

Галичина завжди була осередком хорової культури, де бандура символізувала не лише мистецтво, а й історичну пам’ять. Бабуся Євгена, керуючи ансамблем бандуристів, передавала онукам не просто пісні — вона вкладала в них відчуття коріння. Старовинні галицькі мелодії, які звучали в домі, сформували в Євгені здатність чути гармонію навіть у найскладніших акордах життя. Коли він бере в руки гітару, в її звуці відлунює і ніжність колискових бабусі, і сила народних традицій, які пережили століття.

Лемківське коріння родини додає ще одного шару. Христина відкрила його для себе в 11 років через пісню «Под облáчком». Для Євгена це також частина ідентичності — не гучна декларація, а тиха впевненість у тому, хто ти є. Музика в їхній родині ніколи не була відірваною від реальності. Вона ставала способом розповідати історії, зберігати пам’ять і знаходити сили. Саме тому творчість Євгена з сестрою завжди відчувалася щирою — без штучності, з глибиною, яку дає лише справжнє коріння.

Як війна вплинула на творчу родину

Після 2022 року багато українських родин пережили переосмислення пріоритетів. Для Соловіїв це проявилося особливо гостро. Євген, який роками стояв поряд із сестрою на сцені, зробив вибір на користь фронту. Це не розрив із музикою — це її продовження в іншій формі. Захист рідної землі для нього став найвищою імпровізацією, де замість гітарних акордів — чіткі дії та відповідальність за побратимів.

Христина продовжує творити. Її концерти тепер несуть подвійне навантаження: вони дарують слухачам емоції та збирають ресурси для захисників. Збір на техніку для частини брата — лише один приклад. У кожній пісні, у кожному виступі відчувається підтримка. Родина не розділилася — вона розширилася: сцена та фронт стали двома берегами однієї річки, яка тече в одному напрямку. Євген на позиціях, Христина на сцені — обидва захищають те, що люблять: Україну, її культуру, її майбутнє.

Хронологія ключових подій у житті Євгена Соловія

• Кінець 1980-х — народження в Дрогобичі. Початок життя в музичній родині, де бабуся передала любов до галицьких пісень та легенд.
• 2000-ті — закінчення Львівської політехніки. Отримання технічної освіти, яка сформувала дисципліну та системність, корисні в музиці та на службі.
• 2010-ті — приєднання до команди Христини Соловій. Гастролі, сценічна робота гітариста, співавторство в альбомі «Любий друг» (2018).
• 2022–2024 — життя в тилу під час повномасштабної війни. Підтримка сестри, роздуми про особистий внесок у захист країни.
• Вересень 2024 — мобілізація. Приєднання до 65-ї бригади як офіцер розвідки на Запорізькому напрямку.
• Липень 2025 — перша тривала відпустка. Зустріч із родиною в Києві, фото та емоційні публікації сестри.
• 2025–2026 — продовження служби. Загартування характеру, активна підтримка з тилу через збори та концерти Христини.

Кожна з цих дат — не просто пункт у хронології. Це акорди великої симфонії, де особисте переплітається з національним, а музика — із обов’язком. Євген Соловій залишається людиною, яка вміє чути тишу перед боєм і мелодію в найпростіших речах. Його гітара зараз на паузі, але струни душі продовжують звучати — сильно, чисто й упевнено.

У цій історії немає місця для пафосу. Є лише реальність: родина, де музика виховала характер, а характер допоміг зробити найважчий вибір. Євген Соловій — це приклад того, як один голос у хорі поколінь може стати частиною великого захисту. І поки він на фронті, а сестра — на сцені, мелодія України звучить далі — гучно, щиро й нескінченно.