Вулиця Євгена Коновальця простягається через Івано-Франківськ на вражаючі 5600 метрів, роблячи її абсолютним чемпіоном серед міських артерій. Ця магістраль починається біля жвавої вулиці Січових Стрільців у самому серці міста й мчить на південь, до річки Бистриця Надвірнянська, переходячи в дорогу до Надвірної та Карпатських гір. Кожен крок вздовж неї — це подорож крізь час, де старовинні казарми шепочуть про імперські армії, а сучасні новобудови пульсують ритмом життя франківців.

Двосторонній рух по асфальту, десятки автобусних і тролейбусних маршрутів — вулиця не просто найдовша, а й одна з найзавантаженіших. Тут вирує міське життя: від студентів університету до сімей з візочками біля дитячої лікарні. Її протяжність сформувалася остаточно в 1965 році, коли до міста приєднали село Опришівці. А звідки така довжина? Заслуга природного ландшафту й урбаністичних рішень століть.

Франківчани називають її просто “Коновальця” — з теплотою, ніби старого друга, який веде від центру до околиць. Проїжджаючи нею, ви помітите, як змінюється антураж: від компактних історичних будинків до розлогих зелених зон біля аеропорту. Ця вулиця — хребет південної частини міста, де переплітаються історія, транспорт і повсякденність.

Народження вулиці: від Зосини Волі до промислового серця

Уявіть початок XVIII століття: пилюка під копитами коней, перші дерев’яні хатинки на околицях Станіславова. Саме тоді з’явилася Зосина Воля — назва на честь Софії Потоцької, доньки магнатів Юзефа та Вікторії, які опікувалися сиротами й бідними. Батько збудував притулки, а вулиця стала символом милосердя. За австрійських часів її перейменували на Каліцьку, але з середини XIX століття повернули поетичну Зосину Волю — таку ж вона лишилася під час ЗУНР.

Промисловість оживила її в міжвоєнний період. Цегельні заводи Урмана (№83), Танненбаума (№101) та “Пезет” Касвінера (№132) диміли тут, постачаючи матеріали для розбудови. Жоден не зберігся до наших днів, але сліди залишилися в археологічних знахідках. Під німецькою окупацією вулиця стала Тараса Шевченка — жест на честь українського генія в часи хаосу.

Радянська доба принесла драматичні зміни: у 1944-му перейменували на честь капітана Петра Дадугіна, загиблого в бою за місто. Лише 10 лютого 1993 року вулиця отримала ім’я Євгена Коновальця — командира Січових Стрільців, який у 1919-му відвідав Станіславів під час підписання Акту Злуки. Ця назва відображає національний дух, що проріс крізь цензуру епох.

Хронологія перейменувань: таблиця змін

Щоб розібратися в заплутаній долі вулиці, ось ключові етапи її “життя”. Ця таблиця базується на історичних джерелах і показує, як політичні вітри міняли назви.

Джерела даних: uk.wikipedia.org та книга М.І. Головатого “200 вулиць Івано-Франківська”. Після таблиці помітно, як вулиця віддзеркалює долю Прикарпаття — від магнатів до націоналістів. Кожна назва — шар у багатошаровому пирозі історії, що робить прогулянку по ній справжньою подорожжю.

Архітектура та легендарні будівлі

Вулиця Коновальця — музей під відкритим небом. Житловий будинок №16 з 1916 року стоїть як свідок австрійської елегантності: цегляні стіни, симетричні вікна, балкони з ковкою. Навпроти, №35 — сучасний Івано-Франківський університет права імені короля Данила Галицького. Тут колись гуділи ливарні “Фама” та “Край”, які дали старт заводу “Промприлад”. Дев’ятиповерхівка з авіакасами росте на їхньому місці, поєднуючи минуле з сьогоденням.

Казарми приковують увагу: №72 — перші капітальні військові споруди 1886 року для артилерії. Під ЗУНР тут стояв українізований 95-й стрілецький полк, згодом УГА. Сьогодні — військова кафедра НаУ “Нафта і газ”. Ще далі №104а — казарми кінної артилерії 1898-го. Ці фортеці нагадують про імперські армії, що марширували Прикарпаттям.

№46 — Музей Небесної Сотні, де оживають спогади Революції Гідності. Вулиця дихає історією, але не стоїть на місці: нові ЖК, як Main House чи City by Blago, вплітаються в тканину, зберігаючи шарм.

Пам’ятники: символи боротьби та пам’яті

Крокуючи Коновальцем, натикаєшся на гранітні постаменти, що розповідають про героїв. Головний — пам’ятник самому Євгену Коновальцю: бронзове погруддя 1,5 м висотою на 4,3-метровому п’єдесталі з тризубом ОУН. Відкрито 21 жовтня 2012-го скульптором Ігорем Семаком та архітектором Євгеном Шатирком — до 120-річчя лідера.

• Пам’ятник працівникам МВС: Ушанування загиблих на службі, скромний, але зворушливий.
• Борцям за волю України: 2003 рік, скульптор В. Довбенюк — данина повстанцям.
• Погруддя Івана Франка: Літературний геній у серці патріотичної вулиці.

Ці монументи не просто камінь — вони пульсують емоціями поколінь. Поруч храми: УГКЦ Святого Духа та ПЦУ Костянтина й Олени додають духовної глибини. А в 2026-му запрацював новий світлофор на перехресті з Сорохтея — знак сучасних удосконалень.

Сучасне життя: транспорт, інфраструктура, ритм вулиці

Коновальця — артерія для 20+ маршрутів: автобуси 29, 41, 47, тролейбуси 6, 7, маршрутки 21–44. Ранком гудуть до центру, ввечері — додому. Обласна дитяча клінічна лікарня рятує малюків, університет готує юристів, стадіон “Рух” і парк Шевченка кликать на спорт. Магазини, садки, школи — усе під рукою.

Новобудови множаться: ЖК на 110–114, Main House на 37а. У 2026 планують ремонт — мер Марцінків обіцяє оновити покриття після зими. Події не вщухають: аварії нагадують про обережність, а світлофори полегшують рух. Вулиця жива, як серцебиття міста.

1. Почніть від центру: кафе, університет.
2. Середня частина: музеї, храми, пам’ятники — для фото та роздумів.
3. Околиці: зелень, аеропорт — для спокою.

Такий маршрут — ідеальний для велосипеда чи прогулянки. Уникайте піків — затори реальні, але ритм захоплює.

Порівняння з іншими довгими вулицями міста

Коновальця тримає пальму першості, але є конкуренти. Ось огляд топу з frankivsk-future.com.ua — для любителів статистики.

Коновальця вирізняється протяжністю та змістом — від центру до Карпат. Інші фокусуються на торгівлі чи відпочинку, але жодна не ховає стільки епох.

Чому варто пройти Коновальцем: поради для мандрівників

Ранок — для спокою: від пам’ятника Коновальцю до храму Святого Духа, де дзвони будять душу. Обід — у кафе біля університету, вечеря — парк Шевченка. Візьміть велосипед: 5,6 км за годину — виклик! Зупиніться біля Музею Небесної Сотні — емоції переповнять. Уникайте спеки, беріть воду — сонце Прикарпаття жарке.

Для сімей: дитяча лікарня поруч, але краще парк з фонтанами. Туристи з-за кордону милуються казармами — автентичний шарм. У 2026-му ремонт додасть свіжості, тож плануйте поїздку. Ця вулиця — не просто дорога, а жива хроніка Франківська, де кожен метр шепоче історії.