Сонце палило нещадно над степами Дніпропетровщини 21 червня 1971 року. Пальці археолога Бориса Мозолевського ковзнули по глиняному чамуру в короткому коридорі поховальної камери кургану Товста Могила – і щось гостре дряпнуло шкіру. Той дотик вирвав з забуття шедевр, якому понад 2400 років: золоту пектораль вагою 1148 грамів, діаметром 30,6 сантиметра, з чистого золота 958-ї проби. Знахідка сталася в центральному похованні скіфського царя IV століття до нашої ери, поблизу сучасного міста Покров у Нікопольському районі. Цей артефакт не просто прикраса – це енциклопедія скіфського світу, де переплітаються побут, міфи та космогонія.

Курган Товста Могила височів над рівниною біля села Велика Верблюжка, як мовчазний страж минулого. Розкопки почалися через загрозу знищення: потужний гірничо-збагачувальний комбінат Орджонікідзе планував брати звідти ґрунт для озеленення Дніпра. Експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом 35-річного Мозолевського, заступника Євгена Черненка, перетворила рутинну роботу на легенду. Пагорб, пошкоджений давніми грабіжниками – сарматами й іншими кочівниками, – видав не лише пектораль, а й меч у золотих піхвах, батіг, горит, коштовності цариці з бокового поховання. Кожен шматочок золота шепотів про могутність скіфів, чиї степи простягалися від Дону до Дунаю.

Та знахідка не була випадковою. Скіфські царі ховалися в курганах заввишки до 20 метрів, з дерев’яними гробницями, оздобленими бронзою та сріблом. Товста Могила, датованою серединою IV століття до н.е., пережила пограбування, бо пектораль опинилася в порозі камери – ніби цареві вдалося сховати серце своєї влади. Сьогодні це місце пам’ятки, хоч і розоране полями, зберігає дух епохи, коли скіфи панували над чорноморськими степами.

Розкопки Товстої Могили: від рутини до сенсації

Уявіть степовий вітер, що несе пил від екскаваторів, і напругу в повітрі – комбінат тисне, час підтискає. Борис Мозолевський, хлопець із миколаївського села, колишній кочегар, очолив першу самостійну експедицію. Розкопки стартували навесні 1971-го: спочатку периферія кургану дала кінські поховання з пишною збруєю, бронзові казани, сковорідки. Потім – головна камера: залізний панцир, колісниця, сагайдаки. Грабіжники розворушили все, але лишили перлини.

Бокова гробниця цариці виявилася непоганою: дитина в золотому вбранні, гривна з левів, що рвуть оленя, підвіски з богинею на троні, намисто, браслети. Четверо слуг, забитих для супроводу, лежали поряд. А центральне поховання царя ховало справжній скарб. Мозолевський згадував у мемуарах: робота йшла повільно, бо кожен шар міг приховати диво. Місцеві жителі Покрова дивилися, як археологи витягують історію з землі, – степ оживав перед очима.

Цей курган не самотній. Скіфські могили, як Чортомлик чи Солоха, рясніють золотом, але Товста Могила вирізняється масштабом. Розкопки тривали місяці, і кожна знахідка – від ритона до перснів – малювала портрет скіфського аристократа: воїна, пастуха, дипломата з греками.

Миттєвість, що увійшла в аннали: як знайшли пектораль

О 14:30 21 червня Мозолевський розчищав сагайдак під стіною дромосу. Густий глиняний шар чіплявся за інструменти, і раптом – укол. “Я відчув, як пальці щось боляче дряпнуло”, – писав він пізніше. Обережно відгрібли – блиснуло золото. Пектораль лежала з мечем, батогом, горитом, ніби цар скинув ношу перед вічністю. Експедиція завмерла: вага – понад кілограм, форма півмісяця, фігури тварин і людей у рельєфі.

Новина розлетілася миттєво. З Києва прилетів гелікоптер, аби вивезти скарб. Мозолевського чекала слава: квартира в столиці, посада в Інституті археології. Але й ризики – радянська влада могла відправити реліквію до Ермітажу. Дякуючи правилам, пектораль потрапила до новоствореного Музею історичних коштовностей у Києві. Та знахідка врятувала не лише артефакт, а й самого Мозолевського від репресій.

Спогади очевидців додають драми: сонце на піку, пил у горлі, і раптом – сяйво, що затьмарило степ. Цей момент став Днем пекторалі, оголошеним музеєм.

Структура шедевра: золото, майстерність і символіка

Пектораль – не просто прикраса, а нагрудний щит царя, що закривав груди й плечі. Три яруси розділені порожнистими трубками з джгутом, верхній і нижній – мереживні фризи, середній – на пластині з акантовим кущем. Техніка вражає: лиття за втраченою восковою моделлю для фігурок до 2 см, карбування, гравіюра, філігрань, паяння, емаль. Застібки – голівки левів з плетінками, обойми з лотосами й пальметами.

Кожна деталь анатомічно точна: м’язи скіфів, шерсть тварин, пелюстки квітів з емаллю. Грецькі тореути з Афін чи Пантікапейської Ольвії виконали замовлення скіфів, синтезувавши стилі. Вага золота підкреслює статус: лише еліта могла носити таке.

Реставрація 1991-го в Німеччині за допомогою рентгену розкрила секрети: трубки товщають посередині для оптичної ілюзії, маятникова симетрія задає ритм. Сучасні копії – електрохімічні, з металу під золото – демонструють рельєф ідеально.

Верхній ярус: скіфський побут у золоті

Центральна сцена – двоє напівголих чоловіків розтягують овечу шкуру над горитами. Один молодий з довгим волоссям, інший старший з короткою зачіскою: символ зачаття царя? Чи ритуал родючості? Поруч слуги доять овець і корів, корови з телятами, коні. Це світ живих: господарство, де скіф – пастух і воїн.

Горити – чохли для лука й стріл – натякають на войовничість. Інтерпретації множаться: від іранських богів Веретрагни й Мітри до грецького Ареса. Кожна фігура рухається в маятнику, ніби пульсує життям степу.

Середній ярус: дерево життя й вічність

Один кущ аканта з кореня розходиться спіраллю – світове дерево, вісь світів. Птахи – сова, орел, качка? – чистять пір’я, п’ють нектар. Символи чотирьох сторін світу чи охоронці? Емаль на пелюстках додає кольору вічності. Цей ярус пов’язує яруси, як коріння степові трави тримають землю.

Нові дослідження підкреслюють динаміку: птахи в різних фазах, ніби цикл часу. Це серце пекторалі, де хаос стає гармонією.

Нижній ярус: боротьба, смерть і відродження

Тут дикий вир: грифони рвуть коней, пантери – оленів, собаки женуть зайців. Центральний кінь мертвий, з виваленим язиком; сусідні борються. Завершення – шлюб коників, перехід смерті в життя. Жертви для богів, циклічність кочового світу.

Ентомологи підтвердили: коники – самець і самка. Це космогонія: хаос народжує порядок, як степ після бурі цвіте.

Курган у контексті скіфської цивілізації

Скіфи – іраномовні кочівники VII–III ст. до н.е., майстри золота й стріл. Їхні кургани – міста мертвих, з кіньми, слугами, зброєю. Товста Могила показує еліту: дипломатію з греками, міфологію Зевса-скіфського Папая. Пектораль – магічний амулет для царя, що гарантує перемогу.

Порівняно з Куль-Обинською пектораллю (Керч, менша, бронза з золотом), наша – унікальна за розміром і сюжетами. Ось таблиця для порівняння:

Джерела даних: uk.wikipedia.org (статті про пекторалі Товстої Могили та Куль-Оби).

Скіфське золото – спадщина України, попри претензії сусідів. Пектораль символізує нашу ідентичність: сильну, витончену, вічну.

Шлях пекторалі: від степу до Скарбниці

Після знахідки – охорона, реставрація. У 2022-му до 50-річчя виставили копію, оригінал евакуювали через війну – безпека понад усе. НБУ випустив монети “Пектораль”, вартість артефакту – безцінна, оцінки сягають мільйонів доларів. Спір з РФ про “скіфське золото” в Амстердамі Україна виграла, пектораль лишилася нашою.

Сьогодні в Національному музеї історії України вона чекає повернення. Екскурсії, VR-моделі оживають сцени – степ кличе новими відкриттями.

Степ шепоче таємниці, і пектораль – лише початок. Нові технології, як 3D-сканування, обіцяють розкриття ще глибших секретів. Курган Товста Могила кличе дослідників, а золото сяє, нагадуючи: історія України – це не пил століть, а вічний блиск перемог.