Пил фронтових доріг Запорізького напрямку осідає на формі підполковника ЗСУ Олега Тягнибока, коли той координує черговий виліт дронів. Станом на весну 2026 року лідер ВО “Свобода” не в Києві за трибуною, а на передовій — командир батальйону безпілотних систем 128-ї окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле”. Цей чоловік, чиє ім’я гримить з часів Майдану, тепер дихає адреналіном бою, де гул пропелерів FPV змішується з шелестом степового вітру.
Його щоденність — це не гучні промови, а точні удари по ворогу, мотивація бійців і пости в Facebook, де він ділиться реаліями окопів. Тягнибок де зараз? Там, де вирішується доля України, пліч-о-пліч з хлопцями, які тримають лінію на Запоріжжі. Ця трансформація з парламентського бійця в фронтового комбата вражає своєю автентичністю, ніби націоналістичний дух, що колись палав на мітингах, тепер ковується в вогні артилерії.
Львівські корені Олега Тягнибока простежуються в кожному його кроці. Народжений 7 листопада 1968 року в родині медиків — батько Ярослав, кандидат наук і лікар боксерської збірної СРСР, мати Богдана з священницької династії Цегельських, — він виріс у атмосфері патріотизму й дисципліни. Брат Андрій теж пішов у політику, став нардепом. Дитинство в спеціалізованій школі №8 Львова закалило характер, а медичний інститут, де Олег вивчав хірургію, навчив оперувати не лише тілами, а й долями.
Від студентських бунтів до перших мандатів
Радянська армія в 1987–1989 роках стала першим випробуванням: єфрейтор Тягнибок служив, а повернувшись, запалив іскру бунту. Спалювання комсомольських квитків, студентські голодування 1990 і 1992 у Києві — ось де зародився його вогонь. Як голова Студентського братства Львова, він організовував акції, що лунали ехом по всій Україні.
У 1991-му вступив до Соціал-Національної партії України (СНПУ), яка 2004-го стала ВО “Свобода”. З 1998-го — нардеп III скликання від блоку “Менше слів”, член бюджетного комітету. IV скликання — з “Нашої України”, але скандал на Яворині 2004-го, де він закликав “москалів на схід, жидів на Придніпров’я”, вилетів з фракції. Дев’ять виграних судів очистили репутацію: лінгвістична експертиза Фаріон підтвердила — слів-образ не було.
Цей епізод став поворотом: Тягнибок зосередився на “Свободі”, ставши її головою. Кампанії 2006-го з гаслом “Ми — у СВОїй, БОгом ДАній країні” принесли місця в радах, а 2010-го — вибори в президенти. З 1,43% у першому турі він очолив списки на місцевих, забезпечивши фракції в восьми облрадах. Ритм його життя прискорювався, ніби серцебиття нації в передчутті змін.
Пік “Свободи”: Майдан і парламентський штурм
2012-й — золота ера: 10,44% голосів, четверта фракція у Раді. Тягнибок став голосом націоналістів, одним з “трійки” Майдану поряд з Кличком і Яценюком. Революція Гідності оживила його риторику: “Україна для українців!” лунало на барикадах. Як нардеп VII скликання, він боровся за декомунізацію, антикорупцію, земельну реформу.
Президентські 2014-го — 1,16%, але символіка залишилася. “Свобода” увійшла в коаліцію, Тягнибок — голова фракції. Потім спад: 2019-го об’єднання в “Єдність” не пройшло бар’єр. Та дух не згас — партія фокусувалася на локальних перемогах, марші Героїв, підтримку армії. У 2026-му, за даними uk.wikipedia.org, Тягнибок лишається головою, хоч війна призупинила вибори.
| Рік | Вибори | Результат “Свободи” (% голосів) | Місць у Раді |
|---|---|---|---|
| 2010 | Президентські | 1,43 | – |
| 2012 | Парламентські | 10,44 | 37 |
| 2014 | Президентські | 1,16 | – |
| 2019 | Парламентські | 2,15 (у коаліції) | 1 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє динаміку — від прориву до консолідації сил перед війною. Після 2022-го партія переорієнтувалася на фронт, створивши “Легіон Свободи”.
Фронтова трансформація: від політики до дронів
24 лютого 2022-го Тягнибок мобілізувався добровольцем. Спочатку в структурах морально-психологічного забезпечення 128-ї бригади “Дике Поле”, 2023-го — заступник командира батальйону. 2025-го — підполковник, командир БпС. Запорізький напрямок — його арена: тут бригада тримає ключові позиції, де дрони Тягнибока нищать ворожу техніку.
У постах на Facebook від квітня 2026-го він пише: “Геральдика щодня супроводжує нашу бойову роботу”. Віра в перемогу тримає: “Господь дав важливу місію нашому поколінню”. Батальйон набирає операторів під гаслом “Научим летать!”, поєднуючи технології з патріотизмом. З ефіру “11 каналу” звучить його голос про бойовий шлях бригади — чотири роки героїзму.
Ви не повірите, але цей хірург з юрфаком тепер пілотує дрони подумки, мотивуючи хлопців. Переходи від окопів до волонтерства — постачання від громад Івано-Франківська, Запоріжжя. Його служба — приклад, як лідерство еволюціонує в часи війни.
Цікаві факти з фронтового життя Тягнибока
- Дрони як зброя націоналізму: Батальйон БпС “Дике Поле” — один з перших у ЗСУ з фокусом на FPV, де Тягнибок особисто тестує моделі.
- Син поранений, але повернувся: Гордій отримав медаль “За військову службу” після Бахмута 2024-го.
- Брат Андрій служить у 103-й бригаді на Сумщині, зять — теж у ЗСУ. Родина — фронтова династія.
- У 2026-му Тягнибок привітав бригаду з 4-річчям, згадавши бої від Херсона до Запоріжжя.
- Геральдика: вишиванки й тризуби на дронах — символіка, що надихає бійців.
Ці штрихи роблять Тягнибока не іконою, а живою людиною з окопів. Волонтери з фонду Грабовського постачають обладнання, а він дякує публічно, будуючи ланцюг підтримки.
Родина Тягнибоків: війна торкнулася кожного
Дружина Ольга, епідеміолог, тримає тил. Троє дітей: Ярина-Марія (33 р.), Дарина-Богдана (31 р.), Гордій (29 р.). Син — старший лейтенант НГУ в бригаді “Рубіж”, батальйон “Сила Свободи”. Поранений під Бахмутом у 2024-му, реабілітувався, повернувся, нагороджений указом Президента. “Пишаюся сином Гордієм!” — пише батько в листопаді 2025-го.
- Брат Андрій — у 103-й бригаді на Сумщині.
- Зять — у ЗСУ, без деталей.
- Доньки тримають цивільний фронт, підтримуючи батька постами.
Така єдність — рідкість у політиці. Родина надихає: Гордій у 28 отримав медаль, батько командує батальйоном. Це не просто служба, а спадщина, де націоналізм передається кров’ю й потом.
“Свобода” на фронті: від партії до легіону
ВО “Свобода” у 2026-му — не про вибори, а про бій. Сайт svoboda.org.ua пише про “Легіон Свободи”: загиблий Олег Куцин — Герой України, Олег Понайда ділиться фронтовою правдою. Тягнибок закликає до високих технологій в армії, як на Бандерівських читаннях лютого 2026-го.
Партія критикує МВС, евакуює поранених під дронами, розробляє зарядки для фронту. Структура жива: обласні голови як Олексій Фурман у Вінниці. Тягнибок поєднує командування з лідерством, постами мотивуючи тисячі. “Ніхто за нас не воюватиме” — ехо з фронту, що резонує в серцях.
Його бачення ядерної опції з 2014-го звучить пророчо в 2026-му, коли дрони стають ключем. Батальйон “Дике Поле” — елітний, з боями від Херсона. Тягнибок тренує операторів, постачає геральдику, вірить у місію покоління. Ця енергія, ніби степовий вітер Запоріжжя, несе Україну вперед, де кожен виліт — крок до перемоги.
