Артем Вадимович Франків народився 24 липня 1970 року в Харкові й уже з перших кроків поєднував дві, здавалося б, несумісні стихії — точність точних наук та емоційну стихію футболу. Закінчивши 1992 року радіофізичний факультет Харківського державного університету імені О. М. Горького, а 1994-го — Харківський інститут Військово-Повітряних Сил, він кілька років викладав у військовому виші. Проте справжнє покликання виявилося сильнішим за лабораторні прилади. 1997 року Франків став заступником головного редактора газети «Теленеделя», а того ж року очолив журнал «Футбол» — видання, яке під його керівництвом на чверть століття стало справжньою Біблією для українських уболівальників.

Його тексти відрізнялися не просто глибоким знанням гри, а вмінням розкладати кожен матч на атоми: тактику, психологію гравців, історичний контекст. У часи, коли спортивна журналістика часто зводилася до сухих протоколів або емоційних вигуків, Франків пропонував читачеві справжній інтелектуальний діалог. Журнал «Футбол» за його редакторства не просто фіксував події — він їх аналізував, систематизував і зберігав для майбутніх поколінь. Більшість матеріалів виходила російською, що було типовим для тогочасної спортивної преси, проте це не заважало виданню залишатися українським за духом і аудиторією.

Ранні роки та несподіваний поворот долі

Харків 1970-х — місто, де співіснували потужні наукові інститути та пристрасні футбольні трибуни. Саме тут формувався характер майбутнього журналіста. Радіофізика навчила його чіткості мислення, вмінню бачити систему в хаосі та не задовольнятися поверхневими поясненнями. Військова освіта додала дисципліни й розуміння відповідальності. Коли 1994 року Франків почав викладати у Харківському військовому університеті, мало хто міг передбачити, що за три роки він повністю змінить професійний вектор.

Перехід у журналістику став для нього не втечею, а новою формою точності. Замість квантових моделей він почав моделювати футбольні матчі — з тією ж прискіпливістю до деталей. Уже перші публікації в «Теленеделі» показали: перед читачами не просто репортер, а аналітик, здатний пояснити, чому одна команда перемагає не завдяки везінню, а завдяки системі. Ця здатність стала його візитною карткою на десятиліття вперед.

«Футбол» під керівництвом Франкова: 25 років еталонної якості

З 1997 по 2022 рік Артем Франків був головним редактором журналу «Футбол». За цей час видання пережило економічні кризи, зміну форматів і навіть повномасштабну війну, але зберегло головне — репутацію найавторитетнішого футбольного часопису країни. Під його керівництвом журнал не гнався за сенсаціями. Натомість він пропонував глибокі матеріали про тактику, історію клубів, долі тренерів і гравців.

Коли 2022 року почалася повномасштабна агресія Росії проти України, «Футбол» не припинив роботу. Видання перейшло в електронний формат під назвою «Футбол-война», а у вересні 2023 року почало виходити у форматі самвидаву. Це був не просто технічний крок — це був акт культурного опору. Франків і команда продовжували говорити про футбол навіть тоді, коли здавалося, що світ зосередився лише на війні. Така стійкість зробила журнал символом для багатьох читачів: спорт триває, аналіз триває, пам’ять про гру триває.

Книги, що стали енциклопедіями українського футболу

Паралельно з журналістською роботою Франків активно писав книги. Співавторство з Дмитром Харитоновим, Б. Г. Талиновським, А. В. Фрішко та іншими експертами дало українському читачеві унікальні багатотомні видання. Серед найважливіших:

• «Лобановский. Послесловие» (2002) — глибоке дослідження феномену Валерія Лобановського;
• «Футбол по-украински» (2006) — спроба осмислити український футбол як культурне явище;
• «Все чемпионаты мира по футболу» (9 томів, 2010);
• «Европейские чемпионаты» (7 томів, 2012);
• «Футбол по центру. Кройфф, Пушкаш и другие, кто изменил игру» (2018).

Ці книги — не просто збірки фактів. Вони стали настільними для тих, хто хоче розуміти футбол не як шоу, а як складну систему з історією, філософією та людськими історіями. Багатотомні енциклопедії чемпіонатів світу та Європи досі залишаються одними з найповніших україномовних (і російськомовних) довідників з історії світового футболу. Франків не просто фіксував результати — він пояснював, чому саме так склалася та чи інша епоха гри.

Нагороди та визнання професійної спільноти

2005 року Артема Франкова відзначено званням «Заслужений журналіст України». 2012-го він отримав орден «За заслуги» III ступеня. Ці нагороди — не просто формальне визнання. Вони відображають повагу колег і держави до людини, яка десятиліттями зберігала високі стандарти спортивної журналістики в непрості часи. Багато хто з нинішніх спортивних журналістів України визнає: саме читання «Футболу» за редакторства Франкова сформувало їхнє розуміння професії.

Останні роки, випробування та вічна пам’ять

Останні роки життя Франкова пройшли під знаком війни та особистих випробувань. Він продовжував працювати навіть у найскладніших умовах. 31 жовтня 2023 року Артем Вадимович Франків помер у Києві у віці 53 років внаслідок інсульту. Похований на Лісовому цвинтарі столиці.

Український футбольний світ відреагував миттєво. Перед матчем «Динамо» — «Шахтар» капітани обох команд вийшли на поле в спеціальних футболках з прізвищем Франкова та номером 53. Це був не просто жест — це було визнання: людина, яка десятиліттями розповідала про футбол, сама стала частиною його історії.

У квітні 2024 року в медіа з’явилася інформація про те, що Артему Франкову було надіслано повістку до Оболонського ТЦК у Києві. Цей факт викликав широкий суспільний резонанс і ще раз підкреслив, наскільки глибоко ім’я журналіста залишилося в пам’яті людей.

Цікаві факти про Артема Франкова

• Перш ніж стати футбольним журналістом, Франків займався моделюванням квантово-оптичних систем — 1996 року він став співавтором наукової монографії на цю тему. Точність наукового підходу пізніше стала його фірмовим стилем у спортивній аналітиці.
• Він вільно володів українською, російською та англійською мовами, що дозволяло йому працювати з першоджерелами та міжнародними матеріалами без посередників.
• Окрім журналістики та книг, Франків мав досвід кіноактора — у базі IMDb він значиться як актор (ID 8260752), хоча й з епізодичними ролями.
• Після 2022 року журнал «Футбол» продовжував виходити у форматі самвидаву — це один із рідкісних прикладів, коли спортивне видання не просто вижило, а зберегло незалежність і якість у воєнний час.
• Багатотомні енциклопедії чемпіонатів світу та Європи, створені за його участі, досі вважаються одними з найповніших довідкових видань з історії футболу, доступних українському читачеві.

Артем Франків не просто висвітлював футбол — він створював мову, якою про нього говорили в Україні десятиліттями. Його аналітичний розум, вихований на точних науках, поєднався з щирою любов’ю до гри, і цей сплав дав результати, які пережили свого творця. Сьогодні, коли футбольна журналістика все частіше зводиться до швидких новин і клікбейту, спадщина Франкова нагадує: справжній професіоналізм — це не швидкість, а глибина. Його книги залишаються на полицях, його тексти — в архівах, а його підхід — у пам’яті тих, хто вважає футбол не просто спортом, а частиною культурної ідентичності країни.