Олександр Тупицький – фігура, що втілює драматичні повороти української судової історії. Народжений у маленькому селі Білозір’я на Черкащині в 1963 році, він піднявся від фрезерувальника на заводі до посади голови Конституційного Суду України в 2019-му. Але слава прийшла не через реформи, а через гучні скандали: земельна афера в окупованому Криму, плівки з розмовами про хабарі та рішення КСУ, яке ледь не зруйнувало антикорупційну систему. Відсторонений Зеленським у 2020-му, Тупицький втік до Австрії в 2022-му, де й досі переховується від розшуку, виграючи суди проти української влади.

Його кар’єра – це суміш наполегливості й контроверсій. У розпал антикорупційних реформ під головуванням Тупицького Конституційний Суд скасував кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях, що спричинило міжнародний скандал і загрозу фінансової допомоги Україні. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує битву через суди, поновлюючи укази про відсторонення та плануючи повернення. Ця історія показує, як один суддя може стати символом системних проблем у правосудді.

Земельний скандал розгорівся, коли з’ясувалося, що Тупицький оформив ділянку в Криму за російськими законами, не повідомивши НАЗК. Плівки “Схем” виявили розмови про рейдерство заводу на Донбасі ще з 2006-го. А в 2025-му Верховний Суд скасував укази Зеленського, зобов’язавши Офіс Президента сплатити судовий збір. Тупицький живе у Відні, бере участь у процесах віддалено, а Україна досі добивається екстрадиції.

Ранні роки: від робітника до прокурора Донеччини

Село Білозір’я біля Сміли – скромне місце, де 28 січня 1963 року з’явився на світ Олександр Миколайович Тупицький. Після школи хлопець пішов у армію, а повернувшись, оселився на заводах Черкащини: фрезерував деталі на радіоприладному заводі в Смілі та “Строммашині”. Трудовий досвід додав характеру, але справжній зсув стався в 1988-му, коли він закінчив Харківський юридичний інститут імені Дзержинського – той самий, що готував кадри для радянської прокуратури.

Перші кроки в юриспруденції Тупицький робив у Донецьку. З 1988-го – стажист прокуратури, потім слідчий у Куйбишевському районі. Місто вугілля й металургії загартувало його: тут він навчився маневрувати в складних справах, де перепліталися кримінал і бізнес. У 1993-му перейшов суддею до Куйбишевського райсуду, де пропрацював 17 років, а з 2002-го очолив його. Донецька школа суддівства – це окрема глава: Тупицький обирався до Ради суддів області, входив до кваліфікаційної комісії адвокатури. Ви не повірите, але саме там зародилася його репутація “сильного гравця” в судових колах.

Цей період не обійшовся без подорожей: у 2006-му Тупицький їздив до США за програмою “Відкритий світ”. Повернувшись, продовжив кар’єру в апеляційних господарських судах – спочатку Донецький, потім Львівський (голова 2010-2012), Дніпропетровський (2012-2013). Кожен переїзд додавав ваги: від регіональних справ до впливу на великі бізнес-конфлікти. Джерело: ccu.gov.ua.

Вхід до Конституційного Суду: квота Януковича і стрімке сходження

30 квітня 2013-го президент Віктор Янукович підписав указ про призначення Тупицького суддею КСУ – квота президента. Присягу склав 15 травня. Для 50-річного юриста з Донбасу це був стрибок на вершину: КСУ – не звичайний суд, а варта конституційних змін. Тупицький швидко адаптувався, ставши заступником голови в 2018-му за підтримки колег.

17 вересня 2019-го обраний головою на три роки – голоси суддів дали йому перемогу над конкурентами. Початок головування припав на турбулентний час: Революція Гідності залишила спадщину реформ, але судова система кипіла конфліктами. Тупицький позиціонував себе реформатором: публікував статті про європеїзацію конституційного права, наголошував на незалежності суддів.

• Ключові ролі: головуючий у справах про антикорупцію, земельну реформу, мову;
• Науковий бекграунд: кандидат наук з держуправління (2009, ДонДУУ), дисертація “Державний механізм підвищення якості професійної підготовки суддів” – іронічно, бо саме суддівську еліту згодом звинуватили в корупції;
• Відзнаки: грамоти від Вищої кваліфікаційної комісії, знак “Правосуддя і справедливість”.

Ці роки Тупицький провів у кабінеті на Воздвиженській, де рішення КСУ формували долю законів. Але успіх виявився крихким – скандали зруйнували фасад.

Рішення КСУ під головуванням: від реформ до антикорупційного краху

Головування Тупицького ознаменувалося суперечливими вердиктам. Найгучніше – 29 жовтня 2020-го: рішення №13-р/2020 скасувало кримінальну відповідальність за недекларування чиновниками. Це стало бомбою: партнери заморозили $5 млрд допомоги, бо побачили загрозу НАБУ і САП. Тупицький аргументував “надмірною каральністю”, але критики звинуватили в захисті “старих еліт”.

Інші рішення додавали масла у вогонь:

1. Скасування повноважень НАЗК складати протоколи – послабило контроль;
2. Блокування земельної реформи – гальмування ринку;
3. Питання мови в прокуратурі – протистояння “Зе!-команді”.

Під його егідою КСУ блокував десятки змін, постреволюційних надбань. Експерти кажуть: це не випадковість, а системний саботаж. Тупицький відстоював “незалежність”, але для багатьох це виглядало як корпоративний захист. Джерело: uk.wikipedia.org.

Таблиця базується на даних з офіційних джерел КСУ. Ці вердикти не просто юриспруденція – вони змінили траєкторію реформ, змусивши владу шукати обхідні шляхи.

Скандали: земля в Криму, плівки і хабарі

Жовтень 2020-го: “Схеми” Radyo Svoboda публікують розслідування. Тупицький – власник маєтку в Кореїзі (Крим), а в 2018-му купив сусідню ділянку 126 м² від громадянина РФ за російськими законами. Не задекларував! “Не знаю, як внести в реєстр”, – пояснював голова КСУ. Ділянка приватизована до окупації, але угода – постанексійна, що порушує закон.

Плівки ще гучніші: запис розмови 2016-го (події 2006-го) з адвокатом Дрегером і нотаріусом Чобітком. Тема – завод “Зугрес” на окупованому Донбасі. Тупицький нібито допомагав у рейдерстві, отримував частку через довіреність. “Дві машини – моя частка”, – чути на аудіо. ДБР відкрило справи: підкуп свідка (ст. 384 ККУ), неправдиві показання (ст. 384), самоправство.

Додатково: втручання в систему “Клієнт Казначейства” (незаконні підписи), конфлікт інтересів. У 2021-му НАЗК склало протокол, але суд закрив. Ці епізоди малюють портрет не просто судді, а людини в епіцентрі тіньових схем.

Відсторонення Зеленським: конституційна криза

29 грудня 2020-го Зеленський підписує указ про відсторонення на 2 місяці – через підозри ДБР. Тупицький оскаржує, але Верховний Суд відмовляє. 26 лютого – ще місяць. Кульмінація: 27 березня 2021-го скасування указу Януковича про призначення – Тупицький втрачає статус судді.

Зеленський обґрунтував “загрозою нацбезпеці”: рішення КСУ підривали реформи. Тупицький поновлюється в серпні 2021-го (ВС скасовує указ), але повноваження закінчуються 15 травня 2022-го. Термін добіг, але скандали не вщухли.

Втеча до Австрії: розшук і санкції

17 березня 2022-го, на початку повномасштабної війни, Тупицький незаконно виїжджає через “Косино” на Закарпатті з групою (Бондаренко, Омельчук). ДБР розслідує підбурювання до перетину кордону. Оголошений у розшук 27 травня 2022-го. Перебуває у Відні, має посвідку на проживання, охороняється поліцією.

Австрія відмовила в екстрадиції (2023-2024), посилаючись на ризики в’язниці під час війни. Санкції США (2021, з дружиною) за корупцію, України (2025) – блокування активів. У 2024-му Тупицький заявляв про отруєння ртуттю – розслідується.

Перемоги в судах проти Зеленського: 2025 рік

Тупицький не здається: оскаржує укази відсторонення. 5 травня 2025-го Касаційний адмінсуд ВС скасовує указ від 26 лютого 2021-го, ОП платить 908 грн збору. Жовтень 2025-го: протиправним визнано й інший. Плани – поновлення в КСУ через вакансії, відшкодування зарплати за пропущені роки.

У кримінальних справах (тиск на свідка, втручання) строки давності спливають, третя (виїзд) – у ДБР. Через відеозв’язок з Відня Тупицький виграє адміністративку за паспортами (Закарпатський суд 2025). Це як бумеранг: суддя, якого звинувачують у підриві правосуддя, перемагає систему.

Хронологія битв Тупицького триває: розшук, суди, санкції. Його справа – дзеркало судової реформи, де незалежність межує з безкарністю. Чи повернеться він? Австрія мовчить, Україна тисне, а Відень став новим домом для ексголови.